Читати книгу - "На уламках щастя, Дана Лонг"

– Розділ 8 –

Ступаючи по снігу, я застрягаю в ньому і падаю, але все одно встаю і продовжую йти. Мені потрібно втекти, сховатися, щоб ніхто не зміг знайти мене. Особливо він.

Він шукатиме мене, і якщо знайде, тоді це означатиме кінець.

Не можу сказати точно, скільки минуло часу, відколи попутна машина, що їхала з міста, висадила мене на узбіччі, і я пішла далі пішки, сподіваючись знайти хоч якесь укриття, де можна зігрітися й переночувати.

Нарешті вдалині з’явилися дахи будинків, і я роблю останній ривок і прямую в той бік.

Я дуже сильно змерзла, пальців на ногах майже не відчуваю.

Діставшись до першого-ліпшого будинку, стукаю у двері, але мені ніхто не відчиняє. Ймовірно, вдома нікого немає. Набравшись нахабства, я смикаю двері за ручку, але вони виявляються замкненими. Я вирішую обійти будинок і постукати у вікно, але це також не дає результату.

На очі навертаються сльози. Чому ж мені так не щастить. Не хочеться замерзнути тут на смерть. Інакше, навіщо тоді все це було потрібно.

Побачивши недалеко від будинку якусь лавку, присипану снігом, я з останніх сил дістаюся туди і просто звалююсь на неї.

Я змерзла настільки сильно, що вже не відчуваю пальців на руках і ногах. Мене всю трясе від холоду, а незабаром приходить відчуття ознобу і болю в м'язах. Сталося те, чого я боялася, я все ж таки захворіла.

На вулиці мороз, час наближається до вечора і вже починає темніти, а навколо ні душі. Що ж, патова ситуація.

Обхопивши себе руками, у жалюгідній спробі хоч якось зігрітися, я відчуваю, що починаю провалюватися в сон. Свідомість потихеньку відключається, і раптом десь здалеку до мене долинає чоловічий голос, і чиясь рука торкається мого плеча. Здається, він щось запитує, але розплющити очі чи відповісти я вже не в змозі.

Раптово, відчувши легкість у всьому тілі, я втрачаю свідомість.

Я погано пам'ятаю, що зі мною відбувалося потім. Періодично я приходила до тями ненадовго, коли якась людина заливала мені до рота гидку рідину з ложки. Напевно, ліки. Я проковтувала цю гидоту і знову засинала. Мене кидало то в жар, то в холод, я металася на подушці.

Мені снилися жахіття, що він прийшов за мною. Я кричала, кликала на допомогу, але мені ніхто не відповів і не допоміг. І тільки його звірячий вищир, жалюгідна подоба посмішки і слова «Ну що, добігалася? Даремно ти не послухала мене тоді».

Не знаю, скільки часу, а може й днів я пробула в такому стані, поки одного разу мені стало легше, і я прийшла до тями.

Почувши тріск дров, я відкриваю очі. У будинку тепло і дуже смачно пахне їжею. Від цього запаху в мені прокидається звірячий апетит, хоча мій фізичний стан такий, ніби по мені вантажівка проїхалася.

У будинку стоїть тиша. Я оглядаю себе і помічаю, що лежу під ковдрою абсолютно гола. Ну, не зовсім, на мені вдягнені тільки мереживні трусики і більше нічого. Одразу закрадається погана думка, що, можливо, мене притягли в цей будинок і зробили зі мною щось жахливе.

Підвівшись на ліктях, оглядаюся навколо. Я перебуваю у великій кімнаті, з меблів тут стоїть ліжко, на якому я лежу, стіл із двома стільцями, шафа, мабуть, з одягом, і невеликі навісні шафки. Також у кімнаті розташовується камін, у якому наразі горять дрова, і двері, що йдуть в іншу кімнату. Що там за ними, я не знаю.

Озирнувшись навколо, я не помічаю свого одягу, тому встаю з ліжка і, загорнувшись у ковдру, починаю ходити кімнатою і більш детально все розглядати. Крім великої кімнати в будинку є ще окрема кухня, коридор і ванна кімната.

Виглянувши у вікно, помічаю, що на вулиці йде сніг і його вже багато насипало.

Раптово відчиняються вхідні двері і на порозі з'являється чоловік. Від несподіванки я ледь не випускаю ковдру з рук.

З цікавістю і страхом я розглядаю його. На чоловікові вдягнені теплі штани, зимова куртка і шапка, натягнута майже на очі. Його іншу половину обличчя прикрашає густа борода, через що мені не вдається розгледіти його і зрозуміти приблизний вік.

– Прокинулася вже, – чоловік знімає куртку з шапкою і, повісивши свої речі на гачок біля входу, прямує в мій бік.

Я стискаюся від страху, адже виглядає він дуже вражаюче і небезпечно.

– Т-так, – я сильніше стискаю ковдру в руці, наче вона може захистити мене в разі чого.

Перебуваючи в такому вигляді, у чужому будинку, з незнайомим мужиком, мені стає трохи ніяково.

Чоловік проходить повз мене, залишивши після себе шлейф морозного повітря, і зупиняється біля столу. Відкриває пакет і починає діставати з нього якісь продукти та коробочки з ліками.

– Як ти почуваєшся? – він повертає голову в мій бік.

– Уже краще, дякую. Гм... а де... – я хочу запитати за свій одяг, але він мене випереджає.

– Одяг шукаєш? Зараз принесу, – він підходить до шафи, відкриває її і виймає звідти мої речі, обережно складені в стопку.

– Дякую, – простягнувши руки за своїм одягом, я зустрічаюся з ним поглядом.

У нього очі кольору коньяку. Такі глибокі, такі звабливі. На мить я навіть задивляюся, але швидко оговтавшись, різко обсмикую руки, міцно стискаючі одяг.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍