Читати книгу - "Нестримне серце, Богдана Малкіна"

Розділ 9.2

Неприємне розчарування, здавалося, в'їлося у шкіру. Нестерпна апатія так допікала, що Ася проїхала свою зупинку й вийшла далеко від дому. В цьому районі вона майже не бувала, тому розгублено дивилася в різні боки, обдумуючи, що робити: йти пішки чи чекати на зворотній рейс. Хотілося прогулятися, аби вивітрити з голови всі мрії, але неочікувано перед очима з'явився схвильований Андрій. Студент дивився на неї винувато. Він не підходив близько, ніби боячись, що дівчина візьметься тікати. Однак робити вона точно цього не збиралася. Хіба вона боягузливе дівчисько яке? Справжні жінки не тікають, а йдуть з гордо піднятою головою. І це було б найправильнішим рішенням, проте Станіслава піддалася своєму серцю, заговоривши першою:

– Андрію, тобі не здається, що цілувати одну, а наступного дня обжиматися з іншою якось... негідно?

Ох, розум намагався довести серцю, що не варто цього робити – показувати свої почуття. Проте біль від зради не давав тверезо мислити. Нею повністю заволоділи емоції.

– Асю, я все поясню... ця дівчина для мене ніхто. Просто батьки вирішили, що вона мені сподобається. Я навіть не розумію, навіщо ця дурепа приперлася та вчепилася в мене.

На обличчі студента проявився відчай. Очі так і благали повірити йому. Андрій зробив несміливий крок вперед. Їй так хотілося доторкнутися до нього, впасти в обійми, вдихнути привабливий чоловічий аромат парфумів, але гордість змушувала стояти на місці та скептично дивитися на хлопця.

– Мені байдуже, – заплющила очі й хитнула головою, – між нами нічого не може бути, Андрію.

Відчула, як студент обережно бере її за кінчики пальців, ніжно гладить їх. І від того простого дотику запаморочилося в голові.

Чи могла вона собі дозволити поринути в ці почуття з головою? Так, однозначно так. Ще б кілька секунд і вона сама зробила крок назустріч, але сказані студентом слова змусили випірнути у реальність.

– Хіба потрібні наречені, коли є ти?

Мабуть, білявка й була тією «нареченою», про яку говорила Василіса Карпенко. Добре, що Ася вчасно отямилася. Адже мати хлопця не дозволить їм спокійно жити. Тоді для чого починати ці стосунки? Аби потім відчувати ще страшніший біль?

Обережно вивільнивши руку, Ася з осудом подивилася на студента й сказала:

– До завтра, Андрію. Сподіваюся, ви готові до іспиту. Цього разу потурання не буде.

Тепер можна було йти з гордо піднятою головою, що вона й зробила.

 

***

Після поцілунку Карпенко упевнився, що в Асі все ж є почуття до нього. Але ще більшим відкриттям для нього стали власні, нові для нього відчуття. В думках була лише Ковальова зі своєю доброю усмішкою на вустах й теплим поглядом. Після того, як відчув смак її губ, викладачка забралася ще глибше в душу. І проганяти, звісно, він її не збирався. Потрібно було лиш достукатися, пояснити, що вони можуть бути разом попри ті недолугі перешкоди.

Він чекав Станіславу біля центрального входу, аби поговорити. Сподівався, що не відмовить пропозиції підвезти її додому. Звідки взялася та клята Маріанна – не розумів. Та ще й прилипла, ніби бджола до меду. Дідько б її побрав ту «наречену»! Ну і за законом підлості – Ася вийшла в цей непідхожий момент. Добре, що він швидко встиг відв'язатися від прилипали, застрибнути у тачку й попрямувати за автобусом, в який миттєво сіла викладачка.

Коли наздогнав її на зупинці, боявся, що не схоче бачити, піде геть. Але як взяв у руку тендітні пальчики, здавалося, дівчина от-от зламається та нарешті відкрито відповість на його почуття. Але Ася раптом перемінилася на обличчі, злісно глянула з-під пухнастих вій, а потім щось сказала та пішла.

Він довго дивився їй у слід. Милувався впевненою ходою на підборах, тонким станом, стрункими ніжками й волоссям, яке колихалося в такт крокам. Коли Ася звернула за ріг, не втримався, й пішов слідом. Відчував себе якимось переслідувачем, сталкером, але зупинитися не міг. Шалений потяг, який хлопець відчував до Асі, не давав спокійно дихати.

Дівчина йшла довго, понад годину, так жодного разу й не обернувшись. Дивилася лише собі під ноги, не звертаючи уваги ні на що. Андрій «провів» викладачку до її дому й запам'ятав адресу. Турбувати не став, бо зі сторони це було б справжнім переслідуванням та могло ще більше налякати Асю.

Спершу вирішив розібратися з так званою «нареченою», аби подібних інцидентів більше не повторилося. Тому, не гаючи часу, викликав таксі, забрав своє авто й поїхав додому – на розмову з матір'ю.

Василіса саме проходила сеанс масажу в спеціальному кабінеті. Новий найнятий нею масажист, як і попередні, був схожим на актора дорослих фільмів. Засмаглий, підтягнутий і по пояс голий. На душі з'явилася відраза. І як тільки батько таке терпить? Бридко...

– Мамо! – звернувся по-діловому до жінки, яка лежала з заплющеними очима та отримувала насолоду від процесу. – Чому Маріанна вешталася біля універу в очікуванні мене? Для чого ти це все влаштувала? Справді думаєш, що я підкорюся тобі? Годі влізати в моє життя! Я вже дорослий.

– Нічого не розумію, – відповіла, навіть не розплющивши очей, – я не влаштовувала тобі побачення з нею. Ти сподобався дівчинці, от вона й вирішила тебе відвідати. І все одно все буде по-моєму. Ти ж знаєш, сину, моє слово зверху. Я не лізу у твоє життя, просто хочу, як краще. Бо та викладачка тобі не підходить. Я її бачила і бачила наскрізь. Таким лише гроші подавай. Вона ж жебрачка. Скільки за те викладання заробиш? Вирішила знайти собі забезпеченого чоловіка й прийти на все готове. А дзуськи їй! Не отримає вона мого сина. Хай шукає іншого спонсора.

Мати спокійно лежала на канапці з голою спиною й ледь похитувалася від масажних рухів. Андрія ж розбирала злість. І чому він постійно наступає на ці граблі? Чому розповідає їй про своє життя? Давно пора вже зупинитися і вирости. Але чогось все одно шукає розуміння звідти, де його не може бути апріорі.

– Я б тобі повірив, якби ти не знала, коли я сьогодні повертатимусь додому.

Василіса Василівна відповідати наміру не мала. Це було видно по її байдужому обличчі, тому довелося йти на компроміс. Ну або хитрість.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍