Читати книгу - "Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Мені звісно, що приємно це чути з твоїх вуст, але нам варто тікати, бо здається до нас наближаються два чи три диких кабана,- Назар схопив Діану за руки і вони побігли.
Діана добре бігла, встигала за Назаром, адже вона щоранку парком робила пробіжку. Просто останнім часом їй якось не виходило зайнятися собою. Та й коли, бо скільки всього накопилося. Бігли швидко.
-Зараз я постараюся вистрелити з рушниці та попасти в одного з них. На обід засмажмо,- Назар намагався пожартувати, розмірковуючи над тим що доведеться стріляти.
Попереду показалася річка, яка бігла з висоти гір та протікала лісом. Річка мала велику швидкість та бурхливу течію. Де-не-де кам’янисті глиби виступали з води утворюючи пороги, подекуди виднілися каскади.
-Треба по камінням перебратися на той берег. Зможеш?- запитав на ходу Назар.
-Зможу, -запевнила його Діана пригнувши на перший камінь, а потім на другий…
Назар поспішив за нею та зупинився посеред річки, обернувшись він вистрелив у одного з кабанів, але промахнувся. Вилаявшись, хотів повторити вистріл та тварини по тікали. Назару нічого не лишалося, як перейти на інший берег де на нього вже чекала Діана.
-Залишилися без шашличку,- сказав він,- ніби і цілився, але мимо. Чомусь втратив навики стрільця.
-Це нічого, головне, що їм не вдалося нас наздогнати. І від бандитів втекли.
-Не думаю, що ми від них втекли. Вони нам цього не подарують. Я впевнений вони десь поруч і почувши вистріл, знають, що в нас лишився ще один патрон. Думаю, що їх тут набагато більше ніж троє,- Назар обернувся навколо себе,-взагалі не розумію куди нам йти.
-А пішли уздовж річки і тоді точно кудись вийдемо, а може туристів зустрінимо. Головне не повертатися у глиб лісу.
-Так і зробимо, твоя пропозиція є розумною,- Назару з кожної хвилини Діана подобалася все більш і більш.
-Але хто ці люди? Що вони роблять серед лісу? – задалася питанням йдучи попереду швидким кроком.
-Мабуть ті хто переховується від поліції. Всякий збрід. Але якщо вони тут, то це означає, що десь неподалік є якийсь населений пункт. Я не впевнений, але скоріш за все так воно і є,-виказав своє припущення Назар.
Вони йшли доволі довго, а потім все ж присіли перевести дух. Сіли на каміння біля річки. Діана опустила руку у воду.
-Вода в річці крижана,- сказала вона Назару,- знаєш нам ще пощастило, що зараз погода тепла. Вересень взагалі теплий в цьому році.
-Погода є обманливою, зараз сонечко світить, а через хвилину дощ піде,- Назар сидів напружено вдивляючись у лісову гущу та прислухаючись та шум води заважав щось почути.
-Чи давно ти займаєшся карате?- Діана і сама не помітила, як задала це запитання, подумала, що він зараз скаже, що це не її діло та помилилася.
-Коли ми переїхали до Італії і я пішов там до школи, то майже відразу мене мама записала і на секцію по карате. Вона хотіла, щоб я розвивався, займався спортом, звикав до життя в новій країні, забував про минуле. Та я ніколи не забуду минуле, але… це вже неважливо. Коротше говорячи, мені сподобався цей вид спорту. У мене тоді з’явилася мета стати володарем чорного поясу і приймати участь у поєдинках.
-І ти досягнув її, став чемпіон…,- та Діана зрозуміла, що не повинна була цього говорити, бо звідки їй про це знати.
-Бачу ти вже знаєш,- Назар здивувався, але не розсердився,- мені навіть приємно, що ти поцікавилася мною.
-Чому ти пішов із спорту?
-У мене з’явилися нові цілі, які я намагаюся досягти,- Назар не став вдаватися у подробиці,- ти мабуть спочатку думала, що я бандит. Чи ти й зараз так думаєш? Відповідай чесно.
-Ну якщо ти і бандит, то не простий,- натягнуто посміхнулася Діана,- я переконана, що ти ведеш багато темних справ. Взяти ось мене, залякав, примусив на себе працювати.
-Мене обставини змушують це робити. Мені потрібен фотожурналіст, а тобі цікавий фоторепортаж. Так що в нас взаємовигода. Мій замок буде процвітати, про нього за говорять історики і він зацікавить туристів. Я поверну замку хорошу репутацію і славу,- Назар загорівся розповідаючи про замок повернувшись до Діани обличчям,- а ще я востановлю честь своєї родини. І ти мені у цьому допоможеш. Головне вибратися з цього бісового лісу.
-Назар…,- Діана встала з каміння на якому сиділа завмерши на місці вдивляючись в даль перед собою.
-Що?- він зрозумів, що вона щось побачила і теж повернувся.
Ті три бородачі повернулися, але не самі. А привели з собою ще чоловік п’ять і кожен з них тримав рушницю направлену на Діану з Назаром.
-Ну що ж попалися, тепер ви йтимети куди ми скажемо і без фокусів. І поверни мою зброю,- наказав бандит.
Назар і Діана покорилися їм. Вони забрали у них не тільки свою рушницю а й рюкзак та фотоапарат і навіть обшукали їх. Діана тремтіла від страху і Назар хотів її взяти за руку та натомість один з них вдарив рукояткою Назара в живіт, а потім по забинтованій руці. Та Назар не впав, він тільки міцно стиснув зуби. Їм зав’язали очі і повели у гори де знаходилося їхнє логово і де на них чекав ватажок.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко», після закриття браузера.