Читати книгу - "Мій коханий ворог, Alek Sandra"

***

Вони босоніж гуляли по пляжу, забрівши десь аж до скель. Антон зняв чорний верх свого смокінга і простелив на пісок, зверху поклав вино і бокали, а збоку - їхнє з Віолою взуття. Ніч була теплою, на небі світив повний місяць і виблискували зорі. Всюди був чутний звук хвиль, вдалині вони розбивалися вдаряючись об скелі. Все було прекрасно:

- Вип'ємо за знайомство! - Антон відкоркував вино і налив в бокали, наповнивши їх трохи більше, ніж до половини.

- За знайомство! - вони стукнулися, виголошуючи тост. І скло задзвиніло, як кришталь. - Хоча, ми давно вже знайомі. - подумки додала Віола. Вона трохи відпила із свого бокалу.

- Е, ні, до дна! Не залишай на сльози! - іронічно промовив Антон. Знав би він, скільки сліз пролила вона через нього, то не говорив би в такому тоні. Вона випила бокал до дна, різко встала і побігла до води, намочила свої босі ноги і подол спідниці.

- Йди сюди, водичка тепла! - вона пальцем поманила його до себе. - Це так круто! Відчуваю себе такою вільною! - вона стрибала і хлюпалися водою у різні боки. Вона просто раділа, як маленька дитина.

- Божевільна! - він крикнув і побіг до неї, на ходу знімаючи сорочку і оголяючи свій мужній торс. Тепер у нього було тату на лівому плечі в формі дракона і довгий білий шрам на правій стороні, який брав початок з лівого бедра і закінчувався знизу торсу. Вони хлюпалися, як малі діти, наздоганяючи одне одного і штовхаючи у воду, аж поки не промокли до нитки. Коли вони вийшли з води, Антон розпалив невеличке багаття із дров і сухої трави, що знайшов на пляжі. Він знову наповнив бокали до половини, вони просто сиділи, пили вино і розмовляли. В-третє, він розлив пляшку до дна, вийшло на третину бокалу:

- Про що думаєш? - запитав він в Аврори, роблячи черговий ковток вина.

- Просто, рада, що я зараз тут! Із тобою! - вона усміхнулася допиваючи вино до дна. Вона вже трохи сп'яніла.

- Справді? Я теж! - його самого здивувала така відповідь.

- Що це за шрам? - поінтересувалася Аврора.

- П'ять років тому, я потрапив в аварію. Тоді, я ледь вижив. В мене була серйозна травма голови, перелом правої ноги і лівої руки. Я сім місяців лежав у гіпсі, і ще стільки ж навчався заново ходити. Цей шрам залишився у мене, як нагадування, про той біль і страждання, які я переніс! А ще я зробив це тату! - він вказав пальцем на тату дракона. І це ще не найгірше! Я втратив пам'ять і вона ще досі до мене не повернулася! - та Аврора вже знала про це, адже в іншому випадку він би впізнав її. І не вів зараз себе з нею, як з незнайомкою.

- Як це - нічого не пам'ятати? Що ти відчуваєш?

- Це дуже складно! Я почуваюся самотнім, адже люди, які могли мене знати і яких я можливо знав раніше - зараз для мене просто незнайомці. Та найбільше мене торбує думка, що люди, які мене знали раніше - можуть вдавати, що зараз не знають мене і робити це навмисно. І навіть, коли люди запевняють мене, що ми були знайомі раніше, я почуваюся дурнем, бо не можу згадати їх! Я не можу описати свої почуття словами - просто відчуваю всередині порожнечу...

- Як я розумію тебе! Адже іноді, у мене теж складається враження, що люди, яких я знаю - насправді є справжніми незнайомцями для мене! - це звучало безглуздо, але все можна звалити на жіночу логіку. - Можна торкнутися? - вона потягнула свою руку до шраму.

- Так, звісно! - він допив своє вино і ліг на піджак. Вона легенько провела пальцем по облямівці його шраму. Його тіло вмить натягнулося, як струна і налилося бажанням...

- Не боляче? - їхні погляди зустрілися. Їх обох наче вдарило током.

- Ні... - він різко зірвався із місця і повалив її під себе, їхні губи сплелися в палкому поцілунку, тіла забилися в конвульсіях. Йога рука із її шиї, плавно перемістилася на груди і залізла під топ, ніжно стискаючи її округлості. Він вмить збудився...

Вона задихалася від бажання, до скроні різким потоком прилила кров, її руки потягнулися до його штанів... Він осипав все її тіло поцілунками, їхні тіла сплелися воєдино. І десь вдалині ехом розносився тихий стогін...

***

- О, Боже! Що я накоїла? - Віола стояла під гарячим душем і намагалася змити з себе всі спогади з минулої ночі... Яка, між іншим - була прекрасною і дуже пристрасною...

- Не можна, не можна, наступати на одні й ті ж граблі двічі! Як я могла піддатися почуттям? Адже, я вже майже забула його! А він взагалі не пам'ятає мене! Але... Його м'які і ніжні губи... Його сталевий торс... І широкі плечі... Його шовковисте темне волосся... Його бурштинові очі, такі виразні і глибокі... Його...

- Ну годі вже! Забудь! І не смій цього згадувати, Віоло! Це було великою помилкою! - наказувала вона своєму відображенню в зеркалі, а на її тілі ще досі лишилися сліди його поцілунків. Її обличчя стало червоним, як буряк, коли вона згадала, що вони з Антоном робили минулої ночі.

- Це все було великою помилкою! Зроблю вигляд, що нічого не було! Адже, сьогодні ввечорі в мене літак в Київ і ми з ним більше ніколи не побачимося! А ця прекрасна ніч - залишиться тут у Маямі! Можливо, сьогодні, він навіть і не згадає моє ім'я! - вирішила дотримуватися такої версії Віола. - Це був просто прекрасний сон, а тепер пора прокинутися! За кілька годин у мене інтерв'ю, і мені треба привести себе в порядок.

Коли Віола прокинулася сьогодні під ранок на пляжі, Антон ще спав. Вона швидко вдягнулася і накивала п'ятами, щоб не згоріти від сорому, коли той прокинеться. Вона повернулася додому в 5-ій ранку, а Андрія ще не було. Це було дуже дивно!

Після полудня, вона вдягнула свій білий брючний костюм, зав'язала високий хвіст і направилася на чорних шпильках підкорювати Маямі, по дорозі закинувши телефон, ключі і червону помаду в свій чорний клатч... Інтерв'ю пройшло успішно, що всиляло великі надії в майбутнє...

Біля входу її вже чекав Андрій з велитенським букетом рожевих троянд. Які він купив, щоб привітати її з дебютом на телебаченні, він запросив її в розкішний французький ресторан. Коли офіціант приніс їхній стейк і налив їм по бокалу червоного вина, заграла музика і він заговорив вагаючись: