Читати книгу - "Одержимий злом"

батько. — Ще не знаю.

— І поліція ніколи не мала ніякої підозри, хто такий насправді отой Інший?

Батько важко зітхнув.

— Я маю зараз зустрітися з головним слідчим у справі Керра, але навряд чи тому відомо його ім’я.

На телефон Ліне прийшла смс-ка. Від Адріана Стіллера.

«Даруй за несподіване припинення твоєї місії і за те, що нам забракло часу поговорити про твій документальний проєкт, — писав він. — Ми до цього ще повернемося. Можливо, допоможу тобі з додатковими матеріалами».

У неї з’явилося відчуття, ніби за цими простими словами щось крилося. Своєрідне запрошення, чи що.

«Що, власне, відбувається?» — написала вона, але відповіді не отримала.

Авто зупинилося перед її будинком.

— Як буде з Амалією? — запитав батько.

— Щось вигадаю, — відповіла Ліне. — Дякую, що підвіз.

Гаммер пересів наперед. Ліне рушила до будинку, не чекаючи, доки батько від’їде. Треба буде забрати Амалію у Софії. Ще не пізно добратися до неї велосипедом, але спершу вона мусила позбирати докупи думки. Мала трохи посидіти в своєму підвальному кабінеті, переглянути вже напрацьований матеріал і придумати для нього нову структуру.

Розділ 20

У лікарняному коридорі панувала приголомшлива тиша. Сліпуче світло зі стелі віддзеркалювалося у начищеному до блиску лінолеумі. Якийсь літній пацієнт стояв, схилившись над ходунками. Біля сестринського посту сидів чоловік в уніформі. Франк Квастму. Він був керівником відділу, який після останньої поліційної реформи називався патрульним, і безпосереднім керівником поранених полісменів.

Побачивши Вістінґа й Гаммера, Квастму підвівся.

— Як вони почуваються? — запитав Вістінґ.

— Туре Берґстранд в Уллеволі. Його зараз оперують. Кажуть, що зможуть врятувати ногу. Завтра поїду туди.

— А що з іншими?

— Єнсена, Ранвіка, Отнеса і Рамсланна вже виписали, незначні ушкодження. Сьогодні ввечері звіт, а завтра повернуться до роботи. Еміль Соффер і Марен Доккен тут. До Соффера прийшла дружина. Чекаю, поки вийде з палати. У нього внутрішні ушкодження, його ще потримають у лікарні кілька днів.

— А Марен Доккен?

— Розірвано сухожилля у плечі. Її вже прооперували, зшили сухожилля, але на неї чекає тривала реабілітація.

— Де вона лежить?

— У післяопераційні палаті. Відходить від наркозу. Лікарі кажуть, що вже завтра зможуть відпустити її додому.

— Я знав її дідуся, — промовив Вістінґ. — Уве Доккен. Був шефом патрульної служби, коли я прийшов у поліцію.

— Чув таке ім’я, — кивнув Квастму.

— Хтось зараз є біля неї?

— Найближчими родичами вона назвала батьків. Їм повідомили, але вони ще два дні перебуватимуть у відпустці в Сінгапурі. Добудуть її до кінця.

З однієї палати вийшов медбрат і швидко пройшов повз них коридором.

— Є новини про Керра? — поцікавився Квастму. — Чи про Іншого?

Вістінґ похитав головою.

Квастму промовисто глянув на двері найближчої палати.

— Потребуєте ще якоїсь інформації? — запитав він.

— Не зараз…

Розділ 21

Чоловік — на вигляд, недавно розміняв п’ятдесятку — з густою сивою чуприною і бородою, стояв перед управою поліції з цигаркою в роті.

Вістінґ припаркувався біля старого «пассата», цивільного поліційного авта, трохи пом’ятого й подряпаного.

Чоловік вийняв з рота цигарку, загасив жевріючий кінчик великим і вказівним пальцями.

— У вас зачинено? — запитав він.

— Прийом відвідувачів до третьої, — підтвердив Вістінґ, простягаючи руку для привітання. — Семмельман?

Чоловік кивнув.

— Ходімо зі мною, — Вістінґ показав рукою на службовий вхід збоку будівлі.

Ідар Семмельман відчинив багажні дверцята, закинув на плече торбу з ноутбуком і вийняв з багажника картонну пачку, з якої стирчав довгий сувій паперу. З усіма речами піднявся з Вістінґом у кімнату для нарад.

Вістінґ увімкнув кавоварку, водночас коротко переповідаючи про втечу Тома Керра. Підійшов до дверей, визирнув у коридор, а тоді замкнув двері нарадчої кімнати.

— Перед виїздом з в’язниці йому почепили два приховані маячки. Один — у черевик, а другий — на пасок, — розказував Вістінґ. — Ми знаємо, де він.

Семмельман звів догори брову.

— В одному літньому будиночку на іншому боці півострова, — пояснив Вістінґ. — Йому організували втечу. Ми вважаємо, що він чекає на допомогу, щоб покинути територію.

— Чекає на Іншого?

Вістінґ налив у філіжанку каву, подав колезі.

— Мені не подобається це чекання, — він кивнув на пачку з документами, яку Семмельман поставив на стіл. — Я хочу знати, хто той Інший. До того ж, негайно.

Нільс Гаммер увімкнув комп’ютер, під’єднаний до великого телеекрана. Набрав ІР-адресу відеореєстратора з автомобіля зовнішнього спостереження, ввів пароль, який давав доступ до закодованої трансляції.

— Вам відоме в цій справі ім’я Луне Мельберґ? — запитав він.

Семмельман заперечно похитав головою, обернувшись до великого плаского екрана.

— Хто це?

— Особа, яка останньою провідувала Тома Керра у в’язниці, — відповів Вістінґ.

Він упізнав місцевість на відео. Автомобілі проїхали Тьонсберґ.

— Вона прямує сюди, — Гаммер показав на сірий «форд» Луне Мельберґ. — Наше авто слідує впритул за нею.

— Ні, — промовив Семмельман. — Це ім’я мені незнайоме.

Він вийняв з пачки паперовий сувій, розгорнув його на столі, поставив на краях кілька порожніх філіжанок — так, щоб він не згортався.

У центрі — фото Тома Керра, навколо менші фотографії з підписами під ними. Усі фото мали той чи інший стосунок до Керра. Картина, схожа на зображення астероїдів навколо планети. Люди на найближчих до Тома Керра фотографіях мали з ним найтісніший зв’язок. Імена на периферії сувою були без фото.

— Цю схему укладено приблизно чотири роки тому, — пояснив Семмельман. — Тут майже 700 імен людей, дотичних до Тома Керра. Родина, всі колишні колеги по роботі, сусіди в тих місцевостях, де він жив, однокласники, друзі дитинства, кримінальні злочинці, з якими сидів. Усі, кого ми розшукали, є тут.

Він вийняв ноутбук.

— Ми маємо їх у базі даних. Зараз пошукаю цю жінку.

Вістінґ уважно розглядав схему, дивуючись, скільки людей перетиналися з Керром і контактували з ним. Невже можливо повністю реконструювати ці стосунки? Навряд.

Найближчим до головного персонажа був його брат. Юн Керр. Поруч — фото лисого чоловіка на ім’я Стіґ Скарвен.

— Хто це? — запитав Вістінґ, тицьнувши пальцем на фото.

— Колега по роботі з фірми «Pool Partner». Вони разом працювали, займалися обслуговуванням басейнів. Він давно нас цікавить. Перш ніж влаштуватися у «Pool Partner», працював менеджером у трьох басейних залах у Берумі, але його звільнили за непристойну поведінку. Завжди придумував собі причини з’являтися у жіночому гардеробі, коли там перевдягалися жінки. Алібі на ніч, коли арештували Тома Керра й спалили його хутір, підтвердилося. За даними його відеореєстратора, він був у себе вдома, в Аскері.

— Всіх так перевірили? — запитав Вістінґ, обводячи рукою схему.

— Перевірити було неможливо, але зі всіма поговорили. Хоча це нітрохи не наблизило нас до Іншого.

Семмельман уважно роздивлявся фото на екрані ноутбука.

— Ні, Луне Мельберґ