Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

7.2

Бар'єри витримали, давши нам відпочити до ранку. Я навіть примудрилася заснути в теплих обіймах Барса, що й не дивно. Правда впав ще один щит перед світанком, що і підштовхнуло нас особливо не затримуватися.

Вибачайте вовчики, але ми обійдемося і без ваших нападів. Дуже вже пожити хочеться, і бажано з наявністю усіх кінцівок.

Як і домовлялися, зранечку швиденько справилися з усіма справами, зібрали всі речі. Підчистили за допомогою магії сліди нашого перебування, на всяк випадок. Мало хто може сісти нам на хвіст, та переслідувати вловивши наших запахів.

Сама природа нам допомагала у замітанні слідів. Спочатку небо затягло сірими хмарами, навколо потемніло. Повітря наповнилося запахом дощу. Про наближення грози сповіщав гуркіт грому, що сколихував навколишній спокій ранкового лісу.

Жителі лісу воліли на час негоди сховатися, та не висовувати свої цікаві мордочки. Так що пересувалися ми без затримок ні на кого не натикаючись.

Нам звичайно також хотілося знайти укриття та сховатися від негоди у затишному місці. Вже було ясно, що до мисливського будиночка ми до грози не встигнемо. Отже у нас два варіанти - перечекати десь негоду, і втратити дорогоцінний час, або ж іти далі підчас дощу.

Вибрали другий варіант. Вдягли дощовики, щоб не промокнути, все ж добре мати із собою потрібні речі. Жаль на ногах звичайні кросівки. Надіюсь гроза буде не сильно лютувати.

Ага, розмріялася. Лило добряче, та і гуркіт грому не додавав впевненості, що негода скоро скінчиться.

Що було дивним для мене так те що нас не водило вже кругами. Теорія Барса підтвердилася - нас відпускали сили природи в іншу частину лісу. Тепер я вже невпевнена, що забажай повернутися на початок нашого шляху чи знайшли б місце нашого табору.

Вирішили не ризикувати і не переміщатися за допомогою магії. Мало що мої сили цього разу, який новий коник викинути зможуть. Розгрібай потім наслідки.

- Ми вже близько.

За більш як годину мовчання озвався Яр. Через несподіванку перечепилася за виступаюче коріння дерев. Від феєричного падіння лицем в багнюку, врятувала вчасно підставлена рука Барса.

Все ж добре що додумався обернутися до мене, а так би бути мені красунею з маскою на лиці з багнюки. А що можливо у мене косметичні процедури.

Хоча невпевнена, що Яр зацінив би видовище. Та хто його знає наскільки він обізнаний в таких тонкощах косметології. Може взагалі рідко зі свого лісу до людей вибирається. Сумніваюся, що знайомився б з різновидами процедур, які надають салони краси. До таких дурниць, на думку багатьох чоловіків, впевнена йому також немає діла.

От же я виразка, вже приписала Барса до дикунів та відлюдників. Я ж про нього нічого не знаю, впринципі як і він про мене. Можливо він сюди приїжджає відпочивати, а проживає в місті. Цікаво, а він навчається ще десь?

- Ліза, ти взагалі мене чуєш? - оу, то він ще щось сказав, а я поринула в свої роздуми та не почула.

- А, що? Я щось пропустила, повтори, - ніяково зізнаватися в тому що літала десь далеко звідси.

- Кажу, ми вже підходимо до мого мисливського будиночка. Виявляється він зовсім недалеко знаходився від нас.

- То це значить, я могла і раніше на нього натрапити? - ця новина мене здивувала, я ж могла знайти будинок раніше, і жити там полюбому було б комфортніше ніж у наметі.

- Теоретично так, але на практиці тебе до нього не підпустив ліс, - задумано промовив, - без мене, що ж він хоче від нас. Чому тримає тут, щей разом?

- Потім з цими питаннями розберемося. Веди в будинок доки ми остаточно не простудилися з тобою. Ліків то у мене мало з собою, може і не вистачити на двох.

- Ходімо, і не переживай, я забезпечив себе всім необхідним перед приїздом сюди, - заспокоїв.

- То ти, не тут живеш? - треба трошки поповнювати прогалини в знаннях про один одного.

- На певний час сюди перебрався, - щось не дуже радісно він це сказав.

- А так де ти проживаєш, у місті?

- Так, мій дім не так близько звідси, години три їзди.

- А сюди на відпочинок приїхав? - користуюся моментом, доки розповідає, хоч і коротко та розмито.

- Можна і так це назвати.

- Ти навчаєшся ще, чи вже працюєш?

- Хм, а ти на мене анкетування складаєш? - посміхнувся, я насупилася, ну що за людина, що так важко відповісти? - Якщо так цікаво, ще навчаюся, та на останньому курсі.

- Я також студентка, другий курс. Моє місто звідси далеко, навіть не маю поняття скільки часу потрібно їхати, щоб до нього дістатися. Адже біля нас гір немає, суцільна рівнина з лісами. Наше місто не є великим, але університет у нас хороший та перспективний.

Тараторила, як з переляку, ніби мене хтось мав зупинити. Яр слухав та не перебивав, тільки кидав у мою сторону зацікавлені погляди. Йому також хотілося дізнатися про мене трохи інформації.

Так я не він, щоб сухими короткими фразами обходитися. Язик у мене підвішений, а ще додати, що два місяці мені не було з ким поговорити, то знайшовши вільні вуха відриваюся поповній.

Я примудрилася розповісти і про свого собаку з котом, які вони у мене хороші друзі та не ображають один одного. Ще пожалілася, як не вистачає кави з молоком та шоколаду в цих хащах. І ще наплела всякої нісенітниці. Хотіла ще щось розповісти, але від картини що відкрилася моїм очам дух перехопило.

Мисливський будиночок. Ні, МИСЛИВСЬКИЙ БУДИНОЧОК!

Це що якийсь жарт? Якщо це він називає мисливським будиночком, то яким має бути його дім?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍