Читати книгу - "Залежні від ненависті , Ксана Рейлі"

Розділ 14

Здавалося, що той поцілунок мав зблизити нас з Макаром, але все стало ще гірше, аніж було до того. Він постійно уникав мене, а наші розмови стосувалися виключно роботи. За останній тиждень він жодного разу не закликав мене до свого кабінету, а я чомусь боялася знову бути з ним у закритому приміщенні. Можливо, буде краще, якщо ми відверто поговоримо десь на вулиці. Як тоді, наприклад? Наважившись, я зупинилася біля входу в офіс, очікуючи Макара. До початку робочого дня ще було трохи часу, але мені не хотілося пропусти приїзд боса, тому я навіть не завітала у свою улюблену кав'ярню. Я трохи знервовано поправила пальто, сильніше закутавшись у нього. На вулиці було по-осінньому холодно. Ідеально, як для листопада. Уже зовсім скоро випаде сніг і почнеться одна з найгірших пір року.

— Привіт! — раптом почула біля себе голос Романа. — Чому ти тут стоїш?

Я глянула на нього, помітивши на його обличчі широку усмішку. Хлопець підійшов занадто близько до мене. Пильний погляд зелених очей змусив напружитися.

— Чекаю, — пробурмотіла я.

— Мене? — спитав він і тихо засміявся. — Можеш і не відповідати, бо я знаю, що так. Ти, мабуть, теж помітила хімію між нами.

Я насупилася від його слів і подивилася на нього з-під чола.

— Яку ще хімію? Між нами нічого нема, Романе. Навіть на роботі ми не співпрацюємо.

— І це чудово, Мелісо! — Роман нахилився ближче до мене. — Пам'ятаєш, як ми тоді були вдвох на кухні? Ти фліртувала зі мною.

Я засміялася та похитала головою, намагаючись не сприймати цей абсурд серйозно.

— Це нічого не означає.

— Для тебе, — зауважив хлопець, — але не для мене. І те, що ми не співпрацюємо разом, — це прекрасно. Як мені відомо, бос проти стосунків на роботі між колегами.

— Але ж ми колеги!

— Які всього лише працюють в одному приміщенні. Ми майже не перетинаємося в офісі.

Я втомлено видихнула і відвела погляд. Якраз у цей момент помітила Макара, що прямував до офісу. Він навіть не глянув на мене, хоча точно бачив, що я тут стою. Макар раптом зупинився, повернувши голову в нашу з Романом сторону. Я зробила крок назад, намагаючись отримати трохи більше свободи.

— Через десять хвилин усі збираємося в конференц-залі, — суворим тоном сказав начальник. — Ви так захоплені своїми розмовами, що скоро забудете про роботу. Не запізніться!

Макар кинув різкий погляд на Романа, а тоді швидко увійшов у офіс. Я не змогла стримати своєї задоволеної усмішки. Здається, у когось прокидаються ревнощі. Складно було повірити, що Макар ревнує мене, але все здавалося саме так.

— Макаре Вікторовичу! — гукнула я та побігла за ним.

Він проігнорував мене та зайшов у ліфт. На останніх секундах я встигла забігти всередину. Як тільки за мною зачинилися двері ліфта, я відчула дивну напругу. Особливо, коли Макар дивився на мене таким уважним поглядом.

— Декілька днів тому я надіслала вам завершений проєкт дизайну офісу, — почала я, дивлячись на чоловіка.

— Знаю, — просто сказав він. — Я переглянув його та вніс деякі правки. Все добре, Мелісо. Проєкт прийнято.

— О, це чудово!

Я спробувала усміхнутися і трохи сильніше стиснула ручки своєї сумочки. Чомусь дуже сильно нервувала, а ми ще й стояли в цій металевій коробці вдвох. Мій погляд опустився з очей Макара на його губи. Серце забилося швидше, як я згадала той момент, коли він цілував мене. Це було так приємно, що хотілося б повторити. Коли я зрозуміла, що досить довго витріщалася, то різко розвернулася до нього спиною. Мої щоки сильно почервоніли. Він точно знав, про що я думала. З тієї миті, як вийшла з його кабінету, то часто згадувала той поцілунок. Цікаво, він теж згадував його? Я шумно видихнула та опустила голову вниз, дивлячись на носочки бежевих чобіт.

Спиною відчула, що він підійшов ближче до мене. Я напружилася та різко випрямилася. Він легко поклав свою руку на мою талію, стискаючи її. Я була розгублена настільки, що не могла й слова вимовити. Це перша близькість з того моменту, коли я вибігла з кабінету начальника. Його ніс уткнувся в моє волосся, а губи майже торкнулися вуха. Я ледь затремтіла, відчуваючи його гаряче дихання.

— Якщо ти таким чином намагаєшся привернути мою увагу, — глибоким тоном прохрипів він, — то це працює.

Я трішки повернула голову в його сторону, зустрічаючись поглядом з темними очима. Вони, здається, стали ще темнішими.

— Ти про що?

Макар декілька секунд надто уважно дивився мені в очі, а тоді відповів:

— Про тебе, Романа... Вас.

— Ти ревнуєш? — спитала я, не стримуючи легкої усмішки.

— Ніяких романтичних стосунків на роботі, — нагадав він, виділяючи кожне слово. — Ти забула?

— Ніяких романтичних стосунків на роботі, — повторила я та кивнула головою. — Так, пам'ятаю. Але ви, Макаре Вікторовичу, схоже, забули про це тоді, коли цілували мене у своєму кабінеті.

Його очі вмить заблищали, і Макар опустив погляд до моїх губ. Ми стояли близько одне до одного. Якби він захотів, то з легкістю міг би поцілувати мене зараз. Його рука все ще міцно стискала мою талію, але мені хотілося, щоб вона опинилася трохи нижче. Я повільно облизала свої губи, які раптом стали надто сухими. Помітила, що погляд Макара прослідкував за моїм язиком.

— Як ще інакше мені привернути твою увагу? — пошепки спитала я. — Ти постійно ігноруєш мене.

Він ледь торкнувся своїми губами моїх, як раптом ліфт зупинився. Я уже і забула, що ми були в ньому. Двері розсунулися, а Макар швидко відійшов від мене та вийшов з ліфта. Можливо, хтось і помітив, що ми були надто близько одне до одного, але я намагалася поводитися так, як і завжди. Всередині усе палало, адже ще декілька секунд тому він мало не поцілував мене. І я так сильно хотіла цього, що забула про все на світі.

Я швидко попрямувала до свого робочого місця. Здається, мої щоки горіли чи то від сорому, чи то від бажання... Знявши пальто, я трохи стягнула свою коротку коричневу сукню. Відтоді, як в офісі з'явився Макар, я почала ретельніше підбирати наряд на роботу. Інколи мені хотілося подражнити його, і тоді я вдягала щось коротке та трохи відверте. Як сьогодні, наприклад.

Я помітила, що усі попрямували до конференц-залу, тож поспішила за ними. Мою увагу привернула Катя, тому я зупинилася біля неї.

— Що з тобою? — поцікавилася дівчина, розглядаючи мене.

— А що зі мною? — Я насупилася і швидко провела руками по своїй сукні. — Щось не так з моїм виглядом?

— У тебе, як завжди, все бездоганно, — зауважила Катя, — але що це за дивна усмішка? Ти мало не сяєш. Я ніколи не бачила тебе такою.

— Ти перебільшуєш. Така, як завжди.

— Ні, правда! Ти... Ти закохалася?

Вона примружила свої очі, а я лише голосно фиркнула. Бракувало ще, щоб Катя зрозуміла, що між мною та Макаром відбувається щось значно більше, аніж ділові стосунки.

— Не вигадуй! — буркнула я. — З чого ти взагалі це взяла?

— Заперечуєш. Зазвичай так і поводяться усі закохані.

Я закотила очі, а тоді поспішила до конференц-залу, щоб уникнути розмов з Катею. Почула, як вона тихо хмикнула за моєю спиною. Я спіймала себе на думці, що мені хотілося, аби вона якнайшвидше пішла в декрет. Інколи дівчина була аж занадто проникливою.

Я попрямувала в кінець столу та сіла на вільний стілець, що був справа від начальника. Відтоді, як Макар посадив мене туди вперше, я завжди там сиділа. Піднявши погляд, помітила, що Ілона дивилася на мене, розглядаючи. Вона відверто показувала своє невдоволення. Я, мабуть, упустила той момент, коли перейшла їй дорогу. Не пригадую, щоб між нами коли-небудь були сутички. Проте, з першої ж зустрічі між нами виникла неприязнь. Я підняла одну брову, дивлячись на неї у відповідь. Вона відвела погляд до дверей, а її губи раптом розтягнулися в широкій усмішці. Шум в залі стих. Коли я повернула голову, то побачила Макара, що прямував до свого місця. Він опустився на крісло. Я ж глибоко вдихнула повітря, змішане з приємним запахом його парфумів. Я підняла погляд на чоловіка, а в моїй голові одразу ж сплив момент тієї короткої іскри в ліфті. І поки я безсоромно витріщалася на нього, він впевнено та зосереджено почав говорити:

— Думаю, що вам сподобається ця новина, адже завтра в офісі розпочнеться ремонт. Він затягнеться на декілька днів, тому наступний тиждень працюватимемо дистанційно.

— А якщо виникнуть питання безпосередньо до вас? — поцікавилася Ілона.

Я закотила очі та доволі голосно видихнула. Як же мене дратує ця дівчина.

— У вас є мій номер, Ілоно! — відповів їй Макар.

— А якщо ці питання будуть такими, які краще обговорити особисто, — продовжила вона та засоромлено заправила переднє пасмо свого волосся собі за вухо, — то в такому випадку можна зустрітися з вами?

Я уважно глянула на Макара, адже мені було цікаво, що він відповість їй. Зустрічі поза робочим часом зазвичай не стосувалися роботи, тож Ілона просто таки відкрито натякала йому на побачення. Я помітила, що Макар сильніше стиснув олівець у своїй руці. Мабуть, йому не подобалося те, що вона вирішила поставити це запитання саме зараз. Можна було б подумати, що між ними щось є.

— Ще раз повторюю, — почав начальник, — ремонт заплановано на декілька днів. Не думаю, що за цей час у вас, Ілоно, виникнуть такі важливі проблеми з проєктом дитячої кімнати, яким ви зараз займаєтеся.

Вона замовкла та швидко кивнула головою. Наші погляди на мить зустрілися, і я мило усміхнулася їй, схиливши голову вбік.

— Мелісо, — раптом заговорив Макар, відриваючи мене від зловтіхи, — проєкт дизайну офісу був ваш, тому вам доведеться завтра прийти сюди, щоб проконтролювати весь процес.

— Тобто? — дещо розгублено спитала я.

— Перевірите правильність відтінків фарби та процес самого фарбування стін. Не хочеться, щоб були неточності.

— Але ж завтра субота.

— Це проблема? — Макар кинув на мене різкий погляд. — Коли ви беретеся за якийсь проєкт, то повинні довести його до кінця.

— Так, звісно, — тихо пробурмотіла я.

— Можете прийти трохи пізніше. Наприклад, на одинадцяту годину.

— Гаразд.

Насправді мені не дуже хотілося приходити в офіс у суботу, щоб контролювати процес фарбування стін. Хіба не Макар має займатися цим? До того ж доведеться спілкуватися з якимись робітниками, що робитимуть тут ремонт. Таке мені зовсім не подобалося.

Після того, як нарада завершилася, Макар поспішив сховатися у своєму кабінеті. До кінця робочого дня я майже не бачила його. Та і додому він пішов раніше, ніж я.

Наступного ранку я стикнулася з проблемою, коли вирішувала, що вдягнути. Мабуть, треба обрати щось зручне, адже блузка і спідниця явно не підходили для ремонту. Я вдягнула чорні джинси та білу футболку. Зверху накинула темно-синій светр на ґудзики. Коли глянула на себе в дзеркало, то знову завагалася. Я все ж вирішила зробити максимально звичайний макіяж, а своє волосся стягнула у високий хвіст. Довелося ще вдягати пальто, адже на вулиці було холодно. Я взула короткі черевички на низькій платформі та схопила свою маленьку сумочку.

Не звикла так пізно йти на роботу. В цей час на вулиці було трохи більше людей. Я ще встигла забігти у свою улюблену кав'ярню та купити собі каву. Після цього швидко побігла до будівлі офісу.

Я піднялася ліфтом на одинадцятий поверх, і коли двері розсунулися, то помітно здивувалася. У офісі було порожньо. Ніяких столів та меблів, а всього лише білі стіни. Мої тихі кроки віддавали відлунням. Я пройшлася офісом, але тут нікого не було. Мій погляд знайшов декілька відер з білою фарбою та пляшечки з сірим та темно-синім відтінком. Також мою увагу привернули пензлики та малярні валики різних розмірів.

— Ти уже прийшла, — почула за спиною знайомий голос Макара.

Я здригнулася від несподіванки та швидко обернулася до нього. Тепер я була здивована ще більше, адже Макар стояв у звичайних синіх джинсах і чорній футболці. Він легко усміхнувся мені й підійшов ближче. Чоловік присів біля фарб та інструментів.

— А де всі інші? — поцікавилася я, спостерігаючи за ним.

— Хто саме?

— Ну, ці... малярі.

— Тобі мало мене? — Макар уважно глянув у мою сторону.

Мої очі стали майже вдвічі більшими, коли я зрозуміла, що він збирається самостійно фарбувати стіни.

— Вау! — вражено сказала я. — Ти говорив, що я тут для того, щоб контролювати процес.

— Так. Будеш контролювати мене, Мелісо. — Макар підморгнув мені, дивно усміхнувшись. — І заодно допоможеш мені.

Він з очікуванням подивився на мене. Я була трохи розгублена, адже не думала, що ми вдвох займатимемося ремонтом офісу. Декілька секунд я тупо витріщалася на нього, а потім швидко прочистила горло та усміхнулася. Мені чомусь подобалася така можливість зблизитися з Макаром ще більше.

— Значить, сьогодні керую я? — уточнила на всяк випадок. Чоловік знизав плечима. — Чудово! Нарешті вдасться приборкати та провчити свого боса.

Макар голосно засміявся. Мабуть, вперше за весь цей час його сміх був справжнім. Я швидко зняла свою куртку та потерла руки в передчутті, задоволено усміхаючись. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍