Читати книгу - "The Russia Conundrum - Mikhail Khodorkovsky-ua, Mikhail Khodorkovsky-ua"

Чечню, я відмовлявся вірити в жахливі чутки про змову. Звичайно, це справді були терористи, казав я собі; звичайно, знайдені мішки із залишками вибухівки були просто манекенами з якихось навчань… Але фактів накопичувалося все більше і більше, поки врешті-решт я не зміг більше заперечувати правду.

На початку правління Путіна мої зв’язки в Кремлі означали, що я був під рукою, коли новому президенту потрібна була порада. Недосвідчений Путін спочатку добре вміє просити і слухати поради. Він, безумовно, говорив правильні речі, підтверджуючи свою відданість демократії, інтернаціоналізму і реформам. Озираючись назад, я дивуюся, як мені вдалося так сильно помилитися. Чи він щиро вірив у ліберальні цінності, які проголошував, а потім змінився з роками? Чи він ніколи не мав на увазі те, що говорив? Якщо це було останнє - а я тепер вважаю, що це так - як Путіну вдалося прийняти мене і переконати багатьох інших, хто підтримував демократію в Росії, що він є тією людиною, яка здатна її захистити? Моя єдина відповідь полягає в тому, що я вважаю, що Путін дуже добре вміє бути всім для всіх. Його техніка полягає в тому, що він дивиться на вас і повторює те, що ви говорите. Він говорить людям те, що, як він знає, вони хочуть почути. Якщо ви консерватор, він робить вигляд, що він теж консерватор; якщо ви ліберал, то він робить так, щоб видати себе за ліберала. Він хамелеон, який змушує всіх думати, що він на їхньому боці - потужний трюк для політика, який прагне досягти своєї мети за будь-яку ціну. Це значною мірою пояснює, чому Захід спочатку вірив, що Путін продовжить симпатичну, ринково орієнтовану, демократичну політику Бориса Єльцина. Але через деякий час стало зрозуміло, що Путін не був таким відкритим лібералом, яким він здавався. Саме тоді я почав усвідомлювати, що він не є людиною, яку я можу підтримати; і саме це призвело до публічної конфронтації між нами.

Оскільки я був насамперед бізнесменом, і моя участь у політиці була спорадичною, не випадково, що мій виклик Путіну стосувався саме бізнес-питань. Після краху 1998 року я перетворив ЮКОС на відкриту, прозору, засновану на правилах компанію, здатну відповідати західним стандартам у всіх сферах. Це врятувало нас як компанію і принесло нам значний успіх у наступні роки. Я пристрасно повірив, що той самий рецепт може врятувати не лише російський бізнес, а й саму російську державу, і вважав своїм обов’язком донести цю ідею до кожного, хто її слухатиме. У численних виступах і статтях я пропагував необхідність нового підходу до стандартів політики та управління, закликаючи покласти край укоріненим практикам економічної корупції та соціального примусу, розграбування національної економіки для особистої вигоди і придушення свободи слова, на які дедалі більше покладалася путінська адміністрація.

Путін сприйняв це особисто. Як тільки він став президентом у січні 2000 року, він призначив багатьох своїх колишніх колег з КДБ і ФСБ на керівні посади в Кремлі. Силовики, або “силовики”, були сповнені рішучості привласнити всю владу собі, не готові рахуватися з іншими центрами думок за межами Кремля і ображалися на будь-кого, хто пропонував іншу модель поведінки, відмінну від тієї, яку вони мали намір нав’язати. Путін оголосив, що збирається “знищити олігархів як клас, - повторюючи криваву обіцянку Сталіна “знищити куркулів (багатих селян) як клас. - Насправді, як стало зрозуміло пізніше, справжньою метою Путіна був просто перерозподіл багатства в кишені його найближчого оточення, які самі стануть справжніми олігархами. Уклавши в травні “пакт про ненапад”, Путін знову скликав російських топ-менеджерів на зустріч у липні, цього разу для того, щоб встановити закон. Він сказав, що ми повинні тримати наші компанії поза політикою, але лише пізніше стало зрозуміло, що він мав на увазі набагато більше.{5} Насправді він хотів привласнити ресурси наших приватних компаній, щоб служити своїм інтересам та інтересам своїх друзів. Він хотів покласти край викриттям офіційної корупції, тому що корупція була його бізнесом; корупція була засобом, за допомогою якого він планував керувати російською державою, і він не хотів, щоб хтось намагався її приборкати.

Деякі з тих, хто слухав лекцію Путіна, відреагували на неї з люттю. Борис Березовський, який вважав, що особисто допоміг привести Путіна до влади, відчув себе ображеним вискочкою-президентом і пообіцяв, що залишиться в опозиції. Володимир Гусинський намагався зберегти незалежність своєї медіа-імперії, але був заарештований, ув’язнений і відправлений у вигнання, де до нього незабаром приєдналися Березовський та інші.

Що стосується мене, то я зробив крок назад. Незабаром я почав мінімізувати свою особисту взаємодію з Путіним і натомість працювати з прем’єр-міністром та урядом. Коли нам потрібно було взаємодіяти з Путіним, я просив своїх колег поїхати замість мене. Я знав, що моя антипатія вийде на поверхню і я не зможу приховати свою огиду до деяких речей, які він робив. Тож для нашої компанії було б краще, якби хтось інший мав справу з Кремлем.

Незабаром Путін почав показувати своє справжнє обличчя, навіть не намагаючись його маскувати. Він наказав закрити незалежний телеканал НТВ, стверджуючи, що робить це з фінансових причин, але не приховуючи, що насправді це сталося через те, що НТВ мав необережність критикувати президента. А потім була відверта брехня про облогу театру “Норд-Ост” у жовтні 2002 року та різанину в бесланській школі у вересні 2004 року, коли чеченські терористи захопили невинних заручників, а подальші дії російських силовиків призвели до безлічі невиправданих смертей.

Зараз я дивлюся на нашу розмову за шашликами на території президентської резиденції зовсім іншими очима. - Давайте перестанемо повертатися до минулого, - сказав нам Путін. Давайте будувати нове життя в цій країні, де держава не намагатиметься домінувати і контролювати бізнес, а бізнес не використовуватиме свої ресурси для того, щоб порушувати роботу держави. - Його слова повністю збігалися з моїми власними поглядами. Я добре пам’ятав важкі дні після розпаду СРСР, коли “червоні директори” шантажували уряд, виводячи робітників на страйки, відмовляючись від поставок і створюючи штучний дефіцит життєво важливих товарів. Путін сказав нам, що не хоче такого шантажу з боку бізнесу, і я повністю з ним погодився. Але пізніше він заявив, що те, про що ми домовилися, було чимось зовсім іншим. Він почав розповідати людям, що ми, бізнесмени, зобов’язалися повністю відсторонитися від усього, що пов’язано з політикою - не тільки від шантажу держави страйками тощо, але й від висловлення наших поглядів, лобіювання чи підтримки політичних партій і кандидатів. Це, звичайно, була повна нісенітниця. Путін знав,