Читати книгу - "Прокляття рейлі, Вікторія Сурен"

Розділ 7

Цього ранку я малювала в зошиті Суджі олівцями та маркерами Суджі, їла макарони Суджі, запиваючи їх трав’яним чаєм, заварку якого знайшла в якійсь банці. Також Суджі. Сусідка має ранкову лекцію, тому полишає мене наодинці з її речами. Не хоче викликати підозр, тому продовжує вдавати відмінницю, відвідуючи всі пари, та гуляє із сотнею друзів, ігноруючи тремтіння в шлунку та відсутність апетиту. Їй би випити. Не пам’ятаю, коли востаннє бачили Суджі тверезою після заходу сонця.

Цікаво зрозуміти її думки, однак не можу порівняти дівочі почуття з якимись своїми, оскільки до вбивств доля мене досі не спонукала. Сподіваюся Суджі буде в змозі замовити перед своїми друзями за любу сусідку слівце, щоб ті вивели мене з академії.

Довго сидіти не можу, оскільки з хвилини на хвилину сюди, ймовірно, зазирне Дейв, а вчергове летіти зі сходів не хочеться. Правда, на його місце міг прийти хтось інший, бо в Дейва й без того була нічна зміна. От тільки іншим черговим відверто байдуже на мешканців гуртожитку.

Натягую на себе великий чорний светр, який прикриває не тільки руки до кінчиків пальців, а й шию. Радію, що вхопила хоча б трошки білизни. Суджі запевняє, що вона тут практично ідентична людській, однак мені їхнє шмаття непотрібне. Цілком достатньо власних трьох трусів та ліфчика з топом.

На низ натягую широкі людські джинси на високій посадці, в які заправляю светр. Ну й ті самі підбори, що й вчора. Ліпше все життя ходити в єдиному взутті, яке притягла з Варни, але не підкоритися. Нізащо.

Карамельне обличчя лишається незахищеним від доторків, але останнього разу, коли Ру хотів смикнути пальцями мого носа, я так сильно наступила підбором на його ногу, що придурок ще довго мені це згадував. Моє тіло — мої кордони.

Почистивши зуби й надавши обличчю порядного вигляду, йду до сусідньої кімнати, де мешкають дві істинні вогневиці. Вони за допомогою своєї сили люб’язно розігрівають мою плойку в обмін на її використання.

Після того, як накручую шикарні локони, ховаю проарію під комір светра, вдягаю малесенькі срібні сережки та кручуся перед видовженим прямокутним дзеркалом у вбиральні, де ще вночі хтось звично виплакував своє горе.

Але ж яка все-таки в мене файна дупа! Шкода, що доводиться ховати гарне тіло під товстим шаром одягу, щоб маги не мали змоги обмацати мене. Як Люци, наприклад. Не хочу думати цих двох придурків. До того ж Ру згодом має нагадати про себе, якщо не забув, що віднині виконує поважну роль моєї няньки.

Дідько. Я неабияк схудла. Кілька кілограмів безжально зжерла відсутність магії.

На останок підводжу очі чорними тінями, сильно розтушовуючи їх повіками та густо фарбуючи вії, щоб погляд жахав та відлякував. Принаймні моя шкіра більше не намагається перетворитися на пожмаканий аркуш.

Ідучи асфальтованою доріжкою до місця проведення практики повітряних рейлі, згадую те, що встигла вивчити.

Отже, всі елементи так чи інакше взаємодіють між собою. Земля з вогнем дають лаву, вогонь з повітрям — смерч, блискавку та потужне горіння, повітря з водою — хмари й лід і насамкінець вода з землею — багнюку або ж цунамі (що звучить набагато краще, аніж перше). Однак це все дуже поверхово й узагальнено. Існують сотні винятків, деталей та нісенітниць, а я читала тільки висновки в кінці параграфа.

А ще в них замість знаків зодіаку тотемні тварини. Залежно від стихії та місяця народження кожен маг має оберіг. Я б хотіла сказати, що виявилася орлом, однак… вільшанка. Якийсь клятий горобець. Я, бляха, горобець з рудою шийкою.

Однак іншим казатиму, що насправді могутня орлиця, яка щохвилини бореться за свою волю. А от Суджі — мудра сова. Ага, звісно.

Оминаючи десятки височезних дерев понурого студентського парку, затягнутого хмарами, не можу не зупинитися біля кристалів. Цікаво, за скільки я зможу їх продати, коли втечу? Не думаю, що академія розвісила б тисячі справжніх кристалів, однак кидаю кілька собі до кишені.

Сьогодні на небі панують хмари, не пропускаючи жодного сонячного променю. Мені морозно, хоча вночі тіло дивовижним чином пригнічувало вітер. Тут дивний клімат. Ніби схожий на людський, помірний, однак стихійники крутять і вертять ним, як заманеться.

Друге, що я вивчила: у цьому світі є особливе правило щодо кохання. І ні, рейлі можуть зустрічатися з істинними магами. Проблема геть в іншому. Якщо коротко: земля з водою, повітря з вогнем. Ми більше підходимо одне одному. Ну погодьтеся, вогонь та вода навряд чи знайдуть спільну мову. Занадто романтизовано.

Від рейлі та істинних магів народжуються повноцінні маги, а від союзу двох рейлі — лише раби. Виникає наступне питання: хто ж народиться від союзу, до прикладу, мага повітря та мага вогню? Все просто: передається та сила, власник якої сильніший. Ну а якщо казати про союз рейлі з будь-яким магом, дитина однаково матиме стихію саме істинного чаклуна. Ми ж раби, куди нам до них?

Чорні туфлі приводять мене до пожовклого, одягненого в морок лісу, що розташовується достатньо далеко від головних корпусів академії, проте належить до її чималої території. А отже, також охороняється. Побачимо, наскільки добре.

Десь тут повинна протікати річка, де лежить Мері.

Мене всю пересмикує від самої лише думки про це. Або через різкий вітер, який б’є по щоках, наповнюючи їх фарбою. Він роздмухує осіннє листя, і я відчуваю: зливи не оминути.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍