Читати книгу - "Труна з Гонконгу"

гаманець. У мене раптом без жодних причин виникла одна ідея, і я витягнув посмертну світлину Джоан.

— Ви запитували мене, чи вона була гарненькою, — мовив я. — Оце вона, — і простягнув фото.

Із хвилину Джанет не робила жодного руху, щоб узяти знімок. Мені здалося, що вона зблідла. Її рука була твердою, коли вона зрештою взяла фотографію. Тепер настала моя черга спостерігати, як міс Вест вивчає лице мертвої жінки. Вона довго та пильно дивилася на нього, її обличчя нічого не виражало. Мені було цікаво, що відбувається в її голові. Потім дівчина віддала мені світлину.

— Так, вона гарна, — сказала міс Вест, її голос був холодний та рівний.

Я підняв свою склянку, вона підняла свою. Ми випили.

— Ви сказали, що похорон завтра? — запитав я.

— Так.

— Друг Германа попросив мене дізнатися час похорону та чи може він прийти. У нього контора поряд із моєю. Його звати Джей Вейд. Він навчався з Германом у школі.

Міс Вест застигла.

— Лише містер Джефферсон і я будемо присутні під час похорону, — мовила вона. — Ніхто з Германових друзів не буде бажаним.

— Я скажу йому. Він хотів надіслати квіти.

— Там не буде квітів, — вона поглянула на годинник, а потім підвелася. — Містер Джефферсон чекає на мене. Я мушу повертатися. Чи можу я зробити для вас іще щось?

Ми лише ледь торкнулися своїх напоїв. Я був надзвичайно розчарований. Сподівався, що краще пізнаю її, та це було схоже на спробу поговорити з кимось за дев'ятифутовою стіною.

— Ні, дякую. О котрій годині літак?

— Об одинадцятій. Ви повинні бути в аеропорту о пів на одинадцяту.

— Дякую, що владнали все це.

Коли вона пішла до виходу, я похапцем всунув два долари офіціантові й попрямував за нею на вулицю.

Її «ягуар» був припаркований точно навпроти бару. Мені ж довелося тричі об'їхати два квартали, перш ніж я врешті-решт знайшов місце для паркування за кілька сотень ярдів звідси. Це доводило, що вона чи, ймовірніше, старий Джефферсон мали чималі зв'язки у цьому місті.

Міс Вест зупинилася біля авто.

— Сподіваюся, ваша подорож буде вдалою, — сказала секретарка. При цьому вона не посміхнулась, а очі й далі залишалися байдужими. — Якщо вам щось знадобиться, перш ніж ви поїдете, будь ласка, зателефонуйте мені.

— Невже ви ніколи не розслабляєтеся? — запитав я, всміхаючись до неї. — Ніколи не струшуєте з себе інею кваліфікованого секретаря?

Лише на мить у її очах блиснуло здивування, але воно швидко згасло.

Дівчина відчинила двері авто й сіла в нього. Це було зроблено вправно — коліна не оголились.

Міс Вест із грюкотом зачинила двері, перш ніж я встиг покласти на них руку.

— На добраніч, містере Раян, — сказала вона й, ударивши по ґудзику стартера, швидко ковзнула у вуличний рух.

Щойно її авто зникло з поля зору, я поглянув на годинник. Було тридцять п'ять хвилин по восьмій. А я хотів, аби Джанет склала мені компанію за вечерею. Попереду на мене чекав довгий і нудний вечір. Стоячи на краю тротуару, я думав про чотирьох-п'ятьох знайомих дівчат, яким міг би зателефонувати, щоб повечеряти з ними, та жодну з них не можна поставити поруч із міс Вест. Жодна з них не розважила б мене цього вечора, тож я вирішив з'їсти ще один чортів сандвіч, а тоді піти додому і подивитися телевізор.

Цікаво, що б подумав Джей Вейд, знаючи, як я планую провести цей вечір? Імовірно, він був би приголомшений і розчарований. Він, мабуть, уявляв, що я в якомусь притоні злісно розмовляю з блондином чи влаштовую десь колотнечу з рудоволосим.

Я зайшов у закусочну. Із музичного автомата гримів свінґ. Двоє дівчат у джинсах і обтислих светрах сиділи на табуретах біля барної стійки, їхні округлі форми натякали на щось непристойне, волосся було у стилі Бриджит Бардо, а нігті на брудних пальцях — вкриті червоним лаком.

Коли я увійшов, вони зиркнули на мене досвідченим, оцінюючим поглядом, а тоді відвернулися: мабуть, надто старий і надто нудний для них.

Я з'їв сандвіч із яловичиною та шинкою, почуваючись пригніченим. Навіть мій відліт уранці в Гонконг не зміг запалити радісної іскри. Я вийняв фотографії Германа та Джоан і почав вивчати зображення. Обоє явно не підходили одне одному. Чоловік не давав мені спокою. Я ніяк не міг зрозуміти, чому така дівчина, як Джанет Вест, не лише закохалась у нього, а й народила дитину. Зрештою, я послав усе це до дідька та сховав світлини. Заплативши за сандвіч, вийшов на вулицю, усвідомлюючи, що двоє дівчат дивляться мені услід. Одна з них пискливо засміялася. Можливо, подумала, що дивитися на мене — кумедно. Я її не звинувачував. Інколи, голячись, я теж так гадав.

Відтак поїхав до своєї квартири на верхньому поверсі, що складалася із просторої вітальні, крихітної спальні й іще меншої кухні. Там я мешкав з часу свого приїзду в Пасадена-сіті. Квартира була в центрі, дешева та зручна. Там не було ліфта, та це мене не хвилювало. Долання п'яти маршів сходів допомагало фігурі залишатись у формі й тримало усіх, окрім хороших друзів, подалі від цього помешкання.

Коли я дійшов до вхідних дверей своєї квартири, то вже трохи захекався. Намацуючи ключі, я подумав, що було б добре зменшити кількість викурених сигарет, та знав, що лише обманюю себе.

Відімкнувши двері, зайшов у вітальню. Я не побачив його, доки не зачинив дверей. У кімнаті було темно, а він був одягнений у чорне.

По той бік вулиці великий неоновий знак рекламував пральний порошок, і його надто яскраві блакитні, зелені та червоні лампи кидали відблиски на стелю. Якби не ця реклама, я б його взагалі не побачив.

Він сидів у моєму найкращому кріслі, підсунутому до вікна. Сидів, заклавши ногу на ногу і поклавши руки зі складеною газетою на коліна. Він видавався розслабленим та невимушеним.

Від такої несподіванки у мене серце застукотіло сильніше.

Вимикач був біля мене, і я увімкнув світло.

Незнайомець виявився ледь не дитиною: близько вісімнадцяти чи дев'ятнадцяти років, але міцно збудований, із широкими, наче глиба, плечима. Одягнутий він був у чорну заяложену шкіряну куртку, таку ж вовняну шапку з брудною червоною китичкою і темні вельветові штани, а на товстій шиї мав зав'язану чорну бавовняну хусточку.

Такі хлопці щоночі тиняються групками біля барів — типовий результат вуличного виховання, такі