Читати книгу - "Пас до серця, Sallattik"

Глава 17

Останній день змагань. Самий вирішальний, вчора ми виграли ту команду і ми вирвались у лідери. Сьогодні ми змагаємось за перше або ж друге місце.

Ну я налаштована на перемогу, я не можу всих підвести. Я поклялась що сьогодні ми виграємо.

Ми стоїмо в шерензі і слухаємо якогось дядька. Я не вникаю у те що він там там говорить, я налаштовуюсь на гру. Тут я чую:

– Капітани команди підійдіть до мене – я скрутила руку в кулак і пошагала до того чоловіка. Із протилежної команди теж вийшла дівчина. Вона була білява і трохи вища за мене на декілька сантиметрів.
– Вітаю вас, зараз ви виберете папір де буде написано один або два. Один – це ви можете вибрать що завгодно, або перша подача ваша або вашого сеперника а другий папір просто  – класно, як дитячий садочок. Ну я показала на праву руку а та дівчина на ліву. Чоловік дає нам вибрані листочки і я розгортаю його і там було написано цифра 1. Я показую його тому чоловікові.
– Добре, що ти вибираєш? –  та тут і думать не потрібно.
– Наша перша подача – кажу і він хитає головою і я йду до своєї команди.
– Перші подають Манхеттенські блискавки – оголошує чоловік у мікрофон.
– Ти правильно зробила – підбадьорюють мене дівчата.
– Тоді бажаємо нашим гравцям успішної гри, нехай переможе найкращий – і всі захлопали. Сказав ніби ми у голодних іграх.
– Стаємо так як ми обговорювали – кажу я їм. І вони йдуть на ті місця. Я знаходжусь у 6 зоні. Подає Еліза силову подачу. Вони прийняли її і розіграли м'яч і вдарили його. Я  прийняла, передала його Лілії вона зробила вигляд що накидає м'яч Джулії, наші противники біжать до того місця де стоїть Джулія щоб зробить а в останній момент Лілія накидає м'яч мені на середину і я його б'ю і забиваю гол.

Всі люди що прийшли вболівають за нас підскакують і хлопають ми також радіємо. Але я не дала волі радості заволодіти собою. Я знову приготувалась до атаки.

                                          ***
Рахунок 19:16 у нашу пользу. Ми вже одну гру виграли. Ця команда не зрівняється із тими що ми грали. Вона набагато краща. Але є свої косяки.

М'яч летить на атаку до Елізи а наші противники роблять блок і я дивлюсь на їхні ноги і бачу як дівчина із тієї команди просуває свою ногу до ніг Елізи, вона приземляється і підвертає ногу. А та дівчина бистро забирає свою ногу наче вона нічого не зробила.

Всі зразу побігли до Елізи, вона лежала на полі і крутилася від болю.
– Еліза, що сталось? – каже Діана, вона грає за Віку. Ми всі стали навкруги Елізи.
– Напевно я підвернула ногу – кригчить вона від болі. Тут підбігає Ліам .
– Боже Еліза що з тобою?  – він з'являється перед нею на колінах. Мене охоплює злість, та дівчина зробила це навмисне. Я підходжу до судді.
– Це все підстроїно, та дівчина – я показую на неї – я бачила як вона свої ноги підставила до ніг Елізи. Вона із-за неї впала. Ви повинні її дискваліфікувати – кажу йому і дивлюсь вгору бо він сидить на підйомі.
– Я нічого не бачив, вона сама не так встала – відповідає він мені рівним тоном.
– Та звідти не видно так як було видно мені. Вона навмисне зробила так щоб Еліза підвернула ногу – він свистить у свисток защитує їм бал – лайно – кажу і йду до Елізи яка вже сидить на лавочці запасних із замотаною ногою.
– Ти як? – питаю у неї присідаючи біля неї.
– Жить буду – усміхається вона мені.
– У мене до тебе є прохання – кажу їй і вона звужує очі до мене. І я усміхаюсь.

 

Вибачте 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍