Читати книгу - "Примарний Хлопець, Джонатан Страуд"

class="p"> Ми були вкрай утомлені. Ми не спали цілу ніч. Від нас смерділо ектоплазмою, сіллю й страхом. Ми перезирнулись і посміхнулися.  

А потім зареготали.  

З підлоги, зі своєї зеленої скляної в’язниці, невдоволено озвався привид:  

— Чого ви радієте? Завалили справу й регочуть! А от мені соромно, що я взагалі пов’язаний з агенцією «Локвуд і К>*. Ви — троє безнадійних бовдурів!  

Та він. звичайно ж, казав неправду. Ми   не були    безнадійні. Ми були чудові. Ми були найкращі!  

І не розуміли цього аж доти, доки стало запізно.  

   

   

   

   

— І це все. — невдоволено промовив Локвуд. поклав газету й поринув глибше в крісло. — Це все. чим «Тайме» віддячує за наші клопоти. Тут більше розповіді про сутичку на кухні, аніж про бій з Перевертнем. Про нього взагалі нічогісінько не сказано. А це ж найголовніше, чи не так?  

— І щодо «пощастило залишитись цілими» я теж заперечив би, — підхопив Джордж. — Ота стара відьма дала мені добрячого стусана. Бачите, яка в мене ґуля?  

Я поглянула на Джорджа:  

— Я думала, що в тебе ніс завжди бульбою.  

— Ні. отут, на лобі! Бачиш, яка червона?  

— Жах та й годі. — буркнув Локвуд. — Найбільше мене дратує те. що статтю надруковано на сьомій сторінці. Тут на неї ніхто не зверне уваги. А на першій сторінці — знову репортаж про навалу привидів у Челсі. І на його тлі губиться вся наша справа!  

Минуло вже два дні після пригоди в «Лавандовій хижі». Ми зранку сиділи в бібліотеці нашого будинку на Портленд- Роу, намагаючись відпочити. За вікном шаленіла осіння злива. й ціла вулиця, здавалось, обернулася на рідину — вітер хилив дерева, дощ тарабанив у шибку, розмиваючи обриси будинків. Та в нас удома було тепло — батареї працювали на всю потужність.  

Джордж умостився на канапі, біля здоровенної купи непра- сованої білизни, й гортав комікс.  

— Це просто сором, що вони нічого не пишуть про головне. — пробурчав він. — Про те, що Перевертень створив свою власну групу привидів. А це — дивовижна річ! Вона показує, яким чином поширюється Проблема! Виходить, що сильніші Гості коять убивства і перетворюють їхні жертви на покірні собі вторинні групи привидів! Мені   хотілося    б докладніше вивчити цей процес.  

Отакий він завжди, Джордж: коли ризикована справа завершується, йому цікаво зрозуміти — що і   як    відбулося. У мене все по-іншому: кожна така пригода закарбовує в моїй пам’яті емоційний слід, якого потім я не можу позбутись.  

— Мені просто шкода тих бідолашних гостей, яких убив привид. — сказала я. Я саме сиділа біля канапи на підлозі, підібгавши ноги. Зараз я мала розбирати вранішню пошту, проте насправді тихенько дрімала. Уночі мені випав неабиякий клопіт — я аж до третьої години вистежувала Причає- ного. —Я перейнялась їхнім смутком... І навіть цей Перевертень... так, він був страшний, але водночас і нещасний. Я відчувала його біль. І якби я мала більше часу, щоб увійти з ним у контакт...  

— Він убив би тебе й квит. — обізвався Локвуд із глибини свого крісла. — Твій Талант справді дивовижний, Люсі, але єдиний привид, з яким тобі дозволено спілкуватись. — це череп, бо він міцно замкнений у склянці... Та й тут я не певен, чи справді це так безпечно.  

— З черепом усе гаразд. — наполягала я. — Минулої ночі він допоміг мені впоратись із Причаєним. Підказав, де шукати Джерело,