Читати книгу - "Енергія Істини - Пролог (e/verity - Prologue), SigmArs"

— Гей тихіше, тихіше, – казав Акім вправно ухилявшись попутно від випадів Абелії.

— Знову вирішив залякати, раптовою появою? – спитав я, хоча вже менше вірив у власну сміливість.

— Можливо, можливо. Але, здається, ти не такий наївний, як здаєшся, – додав Акім, з підозрою у погляді.

— І до того ж, ми не змогли знайти тебе під час другого перерахунку. Де ти буввзагалі? – запитала Абелія.

— Не твоє діло, це мій брат винен, – відмахнувся він. — Я не сам не хочу пасти вас по полю. Це надто виснажливо.

— Зачекай, мені здалося, чи ти  реально назвав себе братом Герасима?!

— Так, а що з того?

— Це просто неможливо! Якби це було правдою, ми всі, або принаймні Абелія, знали б або бачили тебе раніше. Вона ж у нас спеціалістка зі знання усіх у місті. До того ж, ти зовсім не схожий на нашого наставника.

— А, вона типу знає всіх тут? – з зухвалим усміхом мовив він, — Тоді це навіть не дивно, брате.

— Ч-чого я смішного сказав? – випалив я, трохи розгубившись.

— Слухай, нахабний хлопчино, не будемо створювати проблем один одному, але якщо ти продовжиш насміхатися над нами, я осторонь не буду.

— Все вірно, я ж зовсім недавно переїхав, – зізнався юнак.

— Так і знала, що ти не місцевий! – видихнула Абелія, в її голосі звучала певна перемога.

Після цього ми вислухали його довгу історію, яка тривала ще півгодини. Акім, розповів, що привезли його, бо на батьківщині байдики бив. Виявляється, той не бажав шукати роботу і постійно лінувався.

Коли сонце почало огортати землю м’яким вечірнім світлом, ми, зрештою, переконали впертого Акіла піти з нами оглянути місцевість. На шляху до місця збору розмова не припинялася.

— Як же у вас тут все суворо за правилами, але шкода, що мене, певно, не відпустять  до рідного містечка, – промовив Акіл, і в його голосі звучала нотка суму.

— Це не наша провина, що ти один такий зухвалий тут. Якщо ти тепер живеш поруч з нами, пристосовуйся до міських умов, будь ласка, їдь туди, звідки прийшов, – відповіла Абелія.

— Да заспокойся вже, Абеліє, – мовив я, намагаючись вгамувати напругу. — Думаю він тепер все прекрасно розуміє.