Читати книгу - "Неправильний друг {реальності}, Страгозорый "

   Його змусили. Взяли під контроль якимось чином і тепер він сидить тут. На його обличчі застиг страх і біль. Схоже, ця операція пройшла не без болю. Мені навіть шкода його стало.

   Спочатку я якийсь час слідкувала за тим, як чоловік почав возитися з компами, намагаючись якось хоч щось зрозуміти завдяки тим, які ще працювали. Потім почала роздивлятися кімнату. Може, ще щось цікаве тут приховане?

    Але коли Гордон схопив мене за плече та витягнув назад у коридор, я спробувала озирнутись, щоб роздивитися, що він там такого побачив, він не дав мені нічого побачити.

— Краще я потім тобі поясню, що я побачив. - Сказав він мені тихо, тягнучи до виходу. - Це набагато краще, ніж те, що я бачив.

    Коли ми вже були майже біля виходу, наш шлях перегородили собаки. Але вони були доволі дивні. І справа була не тільки у їх довгій сплутаній шерсті. Око у лівої собаки було неприродно великим, будто туди її вкусила бджола. У іншої була сильно брудна шерсть. Деякий бруд «катався» по полу за нею.

     Собаки не гарчали й не намагались нападати на нас. Їх очі легенько «мерехтіли» у напівмороку, особливо коли вони дивились на дивних гостей.

    На секунду Гордон по звичці стис рукою руків'я катани, але схоже вирішивши не провокувати поки що мирних тварин, вирішив не витягати зброю. 

— Йди за мною... - Тихо мовив він, починаючи обходити дивних собак.

    Десь з секунду я дивилась на собак з легким шоком, а потім все ж почала й сама обходити їх, намагаючись не робити різких та швидких рухів.

    Собаки проводжали нас поглядом, а коли ми проходили достатньо близько, одна навіть почала привітливо махати туди-сюди хвостом, наче чекала, що ми почнемо їх гладити, як гладили їх колись. Тоді, коли вони були ще нормальними. Якщо, звісно, такі часи ще були...

    Мій погляд знову впав на ту, чиє око було сильно роспухле, але собака ще намагалась кліпати не дивлячись на великий розмір цього ока. Бідні собаки. Схоже, їм теж жорстоко дісталось. Але за які такі гріхи над ними ось так познущались, і залишили тут?

    Я не змогла втриматись. Зупинилась на декілька секунд, і рука сама торкнулась легенько морди однієї з собак. Вона не гарчала, лиш почала принюхуватись. Я відчувала, як легенько рухається її ніс, коли вона вдихає мій запах.

     Гордон схопив мене за руку, яка почала повільно гладити бідну собаку, і швидко притиснувши мене на декілька секунд до себе, потім штовхнув до виходу. Я втрималась, щоб не впасти від таких різких рухів.

     Далі ми йшли знову мовчки.

— То, що ти бачив тоді? - Запитала я, коли ми нарешті опинились вдома.

     Чоловік видихнув, і взявши до рук ще трохи теплу від гарячої кави чашку, почав:

— Той хлопець, якого ми бачили до цього, він був працівником великої компанії, яка продавала м'ясо різних тварин. До речі, якщо я не помилився і записи не збрехали, м'ясо, яке та компанія вирощувала, було нарощене так би мовити нестандартними способами. Я не знаю, як тобі правильно це пояснити, щоб ти зрозуміла, але після того, як вони використовували ті способи, тварини росли навіть тоді, коли були дорослими. Росло їх м'ясо, через що вони часто відсилали його по різним країнам, через що вони могли найняти гідних працівників. Але через декілька років на екранах телевізорів почали з'являтися новини - «Ми запустили програму: спец-люди». Гадаю, тут особливо нічого пояснювати не треба.

— Вони почали ще й на людях тестити свої якісь препарати? - Запитала я, і Гордон кивнув.

— Але коли результати не дали результату, який вони чекали навіть через два роки спроб, вони схоже, почали продавати й м'ясо лд

--------------------------------

«Outlast» - Гра-хорор, де головний герой у ролі журналіста заліз до старої псих-лікарні, щоб «познімати» психів, які колись вирізали цілий персонал.