Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

Вина, як порахували дослідники, ставили на три подачі — по сім амфор у кожній (от вона, скіфська «царська порція»)! На залишених у поховання амфорах виявлено написи, що визначали якість напою. Одна амфора з Рижанівського кургану зберегла продряпаний напис ΘΕΙ, що можна перекласти, як «прекрасне, чудове вино», та — ΑСΙΝΕΣ, «той, що надає задоволення», за іншою версією — «нешкідливий». Амфори були укомплектовані спеціальними бронзовими черпаками з ручками, якими можна було діставати з них смачний напій, не каламутячи його. На додачу «винний погреб» комплектували металевими грецькими ситами, щоб процідити вино, якщо така потреба виникне. Жертовне м’ясо клали на кам’яні блюда, поруч були ножі. Жоден дріб’язок не був забутий.

Вражають залишені часом у нішах над входом до гробниці приналежності для висікання вогню, від яких збереглися кремінні кресала та поставлені поруч керамічні світильники, колись заправлені олією.

Звичайно, царя супроводжували улюблені коні, вони були поховані у окремих могилах, прикрашені збруєю із золотом та сріблом. Число коней, похованих разом із багатим хазяїном, часом сягало десятків — й усі з відповідним спорядженням. Часом у могилу клали «сімейні реліквії». Приміром, у кургані Огуз знайшли, мабуть, ще дідівське захисне спорядження для коней, яких запрягали колись у бойову колісницю: безліч бронзових платівок зі слідами шкіряної основи. Простого воїна також супроводжував вірний кінь, іноді два. Отут збруя прикрашалася не так розкішно, бронзовою фурнітурою.

Але не лише зброя, скарби, запаси продовольства й коні, а й одноплемінники супроводжували грізних володарів — вхід до усипальниці охороняв воїн, кубки вином наповнював виночерпій. І вірна дружина — якщо не одразу, то згодом переселялася, часом із дитиною, у сусідню усипальницю, теж із усіма своїми земними скарбами. Цариці або знатній жінці теж належав супровід — служниця.

Скіфам не таким заможним ставили лише одну-дві амфори, з них одна могла бути з вином, друга — з молоком. Вміст ліпних посудин, що його змогли проаналізувати у сучасних лабораторіях, включав воду, бульйон і... наркотики. Для їх споживання призначалися спеціальні посудини на високих ніжках. Тому розповідь Геродота про те, що скіфи відповідним чином вживають насіння травички, виявився підтвердженим сучасною експертизою.

Кожна річ у похованні мала своє призначення. Приміром, у багатих похованнях «царського» рівня знаходять посуд для вина й для його вживання — виготовлений із дорогоцінних металів, а також закуплену в еллінів чорнолакову кераміку. Одначе ці набори, як вважають дослідники, призначалися іноді зовсім не для звичайних трапез або бенкетів. Вони нагадують розповідь Геродота про те, що раз на рік правитель області збирав скіфів з усієї округи й власноручно наливав чашу тому, хто за звітний період убив хоча б одного ворога. Менш щасливі одноплемінники із заздрістю спостерігали за церемонією. Отже, набір з Бердянського кургану, що включав розкішний античний кратер і кілька канфарів, міг призначатися саме для подібної церемонії. Тобто «хазяїн» кургану-палацу мав під рукою все необхідне, щоб гідно відзначати подвиги воїнів свого племені або клану навіть у потойбічному світі.

Після поховання справляли тризну. Причому одноплемінники не відходили далеко від могили. Поминальний обід влаштовували тут таки. Про його розмах свідчать розбиті амфори з-під вина, безліч кісток тварин. Усе це знаходять під час розкопок кільцевих ровів, які оточують могилу. Чим більше важливе положення займав похований, тим більше людей брало участь у поминальній трапезі. Сучасні археологи досліджують ровики з не меншим ентузіазмом, ніж самі гробниці. Адже на відміну від гробниць, грабіжники курганів ніколи не цікавилися вмістом ровиків. А от археологи не лише зацікавилися, а й ретельно вивчили всі знахідки, що надало можливість зробити деякі досить цікаві підрахунки.

У частково розкопаному ровику кургану Товста Могила (того самого, де була знайдена золота пектораль), археологи витягли кістки 35 коней, 14 диких свиней і двох оленів. Частина коней були поховані, як жертвопринесення, а от свинина — 6 поросят і 8 кабанів пішли на поминальний стіл. Загалом тут, за приблизними підрахунками, було спожито 6,5 т м’яса (і це при тому, що розкопано лише частину ровика!), тобто кількість учасників поминального бенкету, влаштованого на честь власника пекторалі, могла становити принаймні кілька тисяч.

В інших випадках вдалося підрахувати також і кількість випитого вина: на Бабиній Могилі — 1263–1290 л, Водяній Могилі — 524 л, а на Соболєвій — 321,7 л. Чим менше випито й з’їдено, уважають археологи, тим менше людей брало участь у спорудженні кургану.

25 століть грабунку

Самі могили, схоже, охороняли родичі, доки були живі або кочували у цих місцях. Коли вони йшли, єдиною сторожею лишалися тіні померлих та давні закляття. Однак останні не змогли, як слід, запобігти грабунку могил. Знаючи це, давні часто влаштовували схованки, куди клали найкращі речі. Схованка могла бути влаштована в стіні гробниці, це могла бути навіть яма у її підлозі. У такій схованці, приміром, була знайдена знаменита пектораль.

Археологічні розкопки ХІХ–ХХ ст. виявили масу слідів грабіжників, які 2500, і 100 років, та й сьогодні ласі до скіфського золота. Про способи грабунку скіфських могил взагалі та про безліч подробиць цього промислу можна було б, мабуть, написати цілий трактат. Історія зберегла імена грабіжників, які займалися цим промислом та навіть їхні мемуари.

Найдавніші грабіжники йшли по «гарячих слідах» — вони, і це помітно, добре знали, де саме і що лежить. Мабуть, вночі прокопували вони лаз у північний кут гробниці, виносили переважно золото.

При цьому невтомні копачі часом вручну пробивалися у царські гробниці, влаштовані на глибині 10–15 м, які із застосуванням сучасної техніки розкопати зовсім не просто. Зривали з небіжчиків розшитий золотом одяг, розсипаючи бляшки й ґудзики із зотлілих каптанів по дну гробниці та грабіжницького лазу. Здирали золоті накладки з мечів і священних дерев’яних чаш, висипали зотлілі стріли з покритих золотом сагайдаків, знімали з мерців прикраси. Тільки завбачливо заховані у тайниках дійшли до нас чаші з Гайманової могили, Пектораль і меч у золотих піхвах із Товстої могили та багато інших скарбів скіфського часу. Коли завалювалося склепіння могили, то земля приховувала якусь частину речей, але й до них часом також добиралися грабіжники.

У ХІХ та на початку ХХ ст. скарбошукачі били просто з поверхні кургану величезний колодязь, досягали, якщо пощастить, гробниці й виносили на продаж колекціонерам усе, до останньої бронзової стрілки, залишаючи після себе лише уламки кісток. А стіни й дно гробниці перевіряли щупом — щоб не пропустити ті самі схованки. У стеблівських курганах під час розкопок ми знаходили сліди чотиригранного щупа, і багнета від «трьохлінійки»

Сучасні «бугровщики», оснащені потужною землерийною технікою, часом зносять насипи цілком, витягаючи все, що залишили грабіжники минулих століть. Навіть відвали перевіряють, і не примітивним щупом, зробленим зі старого багнета, металодетектором, що не пропустить дрібну золоту бусину...

Так впродовж от уже двох із половиною тисячі років окремі мешканці України, переступаючи закони земні та небесні, поповнювали (і поповнюють) свій вічно дірявий бюд­жет, попутно знищуючи сторінку за сторінкою історію Великої Скіфії.

Ані нещадна скіфська варта, ані пристави та поліцмейстери Російської імперії, ані правоохоронні органи СРСР та України, ні суворість законів і навіть кара богів так і не змогли зупинити мисливців за скарбами. Варто зазначити, однак,