Читати книгу - "Останній ельф"

не один, а три золотих, і хоч-не-хоч мисливець змушений був поступитися.

Врешті оборудка таки відбулася. Придбаний човен був невеликим, але міцним. Мисливець завантажив у човен бурдюк з козячим молоком, великий мішок з яблуками, менший — з кукурудзою, і два ще менші мішечки — з вудженою рибою та родзинками. Він також купив у селян лляну сорочку, пару штанів та довгий плащ синього кольору — для Йорша, який міг тепер нарешті скинути своє грубе жовте лахміття.

Побачивши новий одяг, маленький ельф аж засяяв.

— Той другий ельф теж був одягнутий у синє, — мовив старий. — Ну, той, що проходив тут кілька років тому. Той самий, що продав нам за оці три золоті монети казанок достатку та злагоди.

— Що-що?

— Казанок достатку та злагоди, — повторив старий, показуючи на здоровенний коптильний казан. То був дивний казан з решіткою на дні: під нею тліло подрібнене деревне вугілля, від якого піднімався догори густий дим. — Поки казанок працює, нам не загрожують ні злидні, ні чвари. Дощ випадає, коли треба й скільки треба. І відколи тут побував отой ельф, у нас більше не виникає бійок. А раніше їх ставалося не менш як три кожнісінького дня. І кінчалися вони не завжди добре — тут у нас уміють орудувати ножами. І три золоті монети, що ми йому заплатили, — це саме ті, що були у вас. Одна з них трохи видовжена, а друга — трохи стерта з одного боку. Маленький ельф, напевно, його син? Що ж, приємно було мати з вами справу. Ми раді не тільки повернути наше золото, а й допомогти тим, хто приносить злагоду та достаток.

— А ви не думаєте, що могли б допомогти нам ще більше, залишивши бодай один із трьох золотих? — спробував переконати його мисливець.

— Ви такі молодці, що й без них дасте собі раду, — відповів старий. — Той ельф ще минулого разу навчив нас законів торгівлі. Він був справді надзвичайною істотою.

Пливти на човні виявилося суцільним задоволенням. Можна було просто лежати горілиць, простягнувши ноги, а течія тим часом сама несла човен у потрібному напрямку. Човен був напрочуд зручним. Він мав невеликий дерев’яний дашок, який захищав від дощу, і залізну жаровню, на якій можна було розпалити вогонь, щоб зігріти ноги або спекти кукурудзу. Уранці та ввечері мандрівці сходили на берег, щоб назбирати хмизу, і щоб собака міг трохи побігати. Береги були місцями кам’янисті, подекуди з вузенькими піщаними пляжами, але незмінно мальовничі та безлюдні. Уперше в житті їхній невідступний товариш — голод — покинув їх. Маленький ельф навіть дозволив трьом своїм супутникам-м’ясоїдам спожити по кілька шматків вудженої форелі.

Гори поступово наближалися. Принаймні з кожним днем човен усе довше плив у тіні, яку вони відкидали. Маленький ельф мовчки спостерігав, стоячи коло жаровні з книжкою в руках.

— Твій батько, певно, володів дуже могутньою магією? — запитав його одного ранку Монсер.

— Бабуся казала, що ні. Магія не в усіх однакова: одні мають її більше, інші — менше. Бабуся розповідала, що в тата магії було, мабуть, найменше з усіх ельфів, яких вона знала. Казала, все, на що він був здатний, — це розпалити магією вогонь, та й то коли дрова сухі й вітер віяв, куди треба. А от бабуся вміла навіть закип’ятити воду без вогню й виводити бородавки за допомогою зілля.

— А як же тоді твій батько зумів принести цьому селу мир і достаток? Як він зробив, щоб тут не було отих щоденних дощів?

— Не знаю. Для мене це геть незрозуміло.

Тепер човен плив завжди в тіні високих гір. Ріка несла свої води у велетенську ущелину між ними. Прямовисні кам’яні стіни сягали запаморочливої висоти. Небо перетворилося на вузеньку доріжку, що стелилася ген над головою рівнобіжно з течією ріки.

Нагорі, на тому боці, де скелі були особливо високі, виднілося якесь нагромадження каміння: може, просто одна з гір, а може, якась будівля. Остаточно розвіював усі сумніви величезний стовп білого диму, що підносився звідтіля, і викарбуваний на скелі здоровенними літерами напис:

НІС SUNT DRACOS

Мовою другої рунічної династії це означає: тут живуть дракони. Саме це місце показував на карті малий.

Течія була вже досить швидкою, але за допомогою стерна чоловік зумів підвести човен до берега й причалити, накинувши мотузку на скелястий виступ. Мотузка вмить натягнулася, човен різко розвернуло кормою вперед й віднесло в прибережні кущі. За ними виявився крихітний пляж, усього крок або два завширшки. То було, мабуть, єдине місце для причалу в усій ущелині — і звідси починалися надзвичайно круті сходи, витесані просто в скелі.

Малий дістав карту й подивився на неї.

— Я зрозумів, що означає той знак. Це водоспад. Я вже чую, як він гримотить. Назад дороги немає, а попереду — водоспад. Так що тепер нам угору!

Вони рушили вгору. Сходинки, і так вузькі та круті, місцями повикришувалися, а місцями поросли мохом і стали підступно слизькими. Через кілька годин після того, як вони почали спинатися догори, на небі з’явилося сонце. Тепер вони були вже досить високо, щоб побачити водоспад — точніше, хмару бризок, яка висіла над ним і на якій вигравала райдуга. Підніматися ставало дедалі важче. Вони чимраз частіше зупинялися, щоб перепочити. Нагору дісталися вже опівдні. Звідти було видно, що за Темними горами розлягалася широка рівнина, а за нею — вузька блакитна смуга, відділена від неба лінією обрію. Море! Вони бачать море! Маленький ельф знову сповнився бойовим духом. Навіть утома кудись щезла. Він побачив море — так само, як і його тато.

Над ними в камені був вирізьблений той самий напис: «НІС SUNT DRACOS». Трохи далі дорога повертала, оминаючи скелястий виступ, що, як виявилося, був частиною височенної, схожої на стовп, скелі, усередині якої хтось вирубав якісь приміщення. Вершина скелі ховалася за густою пеленою хмар. Вони зробили це! Вони на місці!

Чоловік тримав напоготові лука з накладеною на тятиву стрілою. Жінка стискала в руках невелику сокиру. Навіть собака, здавалося, був чимось стривожений і підозріливо обнюхував усе навколо.

У скелі були прорубані широкі ворота, обрамлені якимись написами. Літери першої рунічної династії. Маленький ельф підійшов ближче.

— Що там написано? — запитав чоловік.

Малий почав читати.

Він був до смерті переляканий, але водночас сповнений якогось радісного трепету. Його призначення от-от сповниться. Просто перед ним — його доля.

— Плю… ва… ти за… бо… ро… не… но.

— Заборонено плювати? Не може бути. Ти добре прочитав?

— Так, — Йорш і сам був спантеличений.

— Гей, стривай-но, —