Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

біля балісти були вже мертві. Можна було хоч трохи перепочити.

— Ти бачив? — з розпачем скрикнув Бальдор. — Сапфіра…

— З нею все гаразд.

— Але…

— Кажу ж тобі, з нею все гаразд.

Бальдор недовірливо глянув на Рорана, але часу на розмови не було. Та не встигли вони рушити далі по стіні, як над її південною частиною знову з’явилася Сапфіра — на цей раз справжня Сапфіра. Вона летіла вбік фортеці, й вардени зустріли її радісними вигуками. Роран натомість спохмурнів, адже була домовленість про те, що вона залишатиметься невидимою впродовж усього свого польоту.

— Фретія, фретія! — швидко промовив Міцний Молот, але нічого не змінилось. — «От прокляття!» — подумки вилаявся він, а вголос сказав: — Вертаймося до драбин!

— Навіщо? — спитав Бальдор, який у цей час якраз відбивався від ворожого солдата й таки зумів зіштовхнути свого супротивника зі стіни.

— Досить запитань! Роби, що тобі сказано! — крикнув Роран.

Пліч-о-пліч вони почали пробиватися крізь стрій солдатів Імперії до драбин. Це було важко. Бальдора вже встигли поранити в ногу, а його плече в тому місці, де спис мало не пробив кольчугу, дуже боліло. Тим часом солдати Імперії не відчували болю, а це означало, що зупинити їх можна було тільки одним-єдиним способом — убити. Доводилося бути нещадним. Але тут, на вершині стіни, було так багато солдатів Імперії, що Міцний Молот почав побоюватися, що їм з Бальдором ніколи не вдасться покінчити з ними.

Урешті-решт, вони таки дібралися до найближчої драбини.

— Тут! Залишайся тут! — крикнув Роран. Судячи з усього, Бальдор був спантеличений, хоч і не подав виду. Якийсь час вони стримували солдатів самотужки, аж доки на вершину стіни не здерлося ще двоє вояків, потім третій, і Роран відчув, що в них є непоганий шанс відкинути супротивників з їхніх позицій і захопити принаймні цей відрізок стіни.

Звісно, їхній напад від самого початку було задумано лише як відволікаючий маневр, та тепер Роран не міг погодитися із цим. Якщо вже вони ризикували життям, то не просто ж так! У всякому разі, чому б не спробувати захопити бодай частину стіни.

Невдовзі звідкись згори долинув лютий рев Торнака. Червоний дракон здійнявся над дахами будинків і стрімко полетів убік фортеці. На його спині Роран побачив схожу на Мертага постать з багряним мечем у руці.

— Що це означає? — крикнув Бальдор, щосили відбиваючись мечем.

— Це означає, що треба протриматись іще трохи! — відповів Роран. — На цих покидьків чекає сюрприз!

І тільки-но він це сказав, як крізь шум битви долинули слова прадавньою мовою. То співали ельфи своїми дивними голосами.

У цей час якийсь ворожий солдат замахнувся на Рорана списом. Той ухилився від атаки й у відповідь ударив бідолаху молотом у живіт. Можливо, солдат і не відчув болю, але дихати він не міг. І доки він намагався сяк-так оговтатись, Роран завдав йому смертельного удару щитом у горло.

Він уже був готовий напасти на наступного вояка, коли раптом відчув, як камінь під ним здригнувся. Ватажок подавсь трохи назад, аж доки його спина не вперлася в бійницю, а потім розставив ноги, намагаючись утримати рівновагу. Один із ворожих солдатів, не подумавши, чим може скінчитися для нього напад на супротивника в цей момент, кинувся в бік Рорана. Доки він біг, стіна почала здригатися ще сильніше. За мить її верхня частина пішла хвилею, так, немов хтось струшував ковдру, і солдат, як і більшість його товаришів, упав обличчям униз, не в змозі звестись на ноги.

З іншого боку стіни, яка відділяла їх від головних воріт Урубейна, долинув звук, схожий на обвал гори. Ще мить — і стіна навколо воріт здригнулась і з неймовірним гуркотом стала обвалюватися всередину. Тим часом ельфи продовжували співати.

Коли тремтіння під ногами Рорана стихло, він кинувся вперед і вбив одразу трьох солдатів, які намагалися встати на ноги. Інші повернулись і побігли вниз сходами, що вели до міста.

Роран допоміг Бальдору підвестись.

— За ними! — скомандував він і зловісно всміхнувся. Можливо, початок був не такий уже й кепський.

ТЕ, ЩО НЕ ВБИВАЄ…

— Стрибай сюди! — крикнула Елва й показала пальчиком на місце за кілька кроків від себе. — По завитках.

Вершник напружився і вже хотів стрибнути, як раптом його охопили сумніви — він не знав, наскільки це безпечно.

Елва роздратовано тупнула ніжкою:

— Стрибай! Воно не спрацює, доки ти сам чогось не зробиш. І як же я можу сказати, чи щось завдасть тобі шкоди, коли ти сам не наражаєшся на небезпеку? — вона мило посміхнулась, хоч Ерагонові було не надто весело:

— Не хвилюйся, я не дозволю, щоб із тобою щось сталося.

Ясна річ, слова дівчинки аж ніяк не розвіяли сумніви Вершника, але він знову трохи присів і вже збирався стрибнути вперед, коли…

— Стій! — скрикнула Елва.

Ерагон подумки лайнувся й чимдуж замахав руками, щоб не впасти на ту частину підлоги, яка активувала заховані і згори, і знизу шипи.

Ці шипи були вже третьою пасткою, з якою зіткнулися Ерагон і його супутники, ідучи довгим коридором, що вів до золотих воріт. Спочатку було кілька прихованих ям. Потім — кам’яні блоки на стелі, що ледь їх не розчавили. А тепер ось шипи, дуже схожі на ті, що вбили Вірдена в тунелях під Драс-Леоною.

Вони бачили, як Мертаг спокійно зайшов у коридор через відкритий отвір. Утім він навіть не думав гнатися за ними без Торнака. Подивившись на втікачів кілька секунд, Мертаг зник в одній з бічних кімнат, там, де Арія та Блодхгарм зламали шестерні й колеса, що відчиняли й зачиняли головні ворота фортеці.

Щоб полагодити ці механізми, Мертагові могла знадобитися ціла година, а могло статися й так, що він упорається зі своїм завданням усього за кілька хвилин. У всякому разі, треба було поспішати.

— Спробуй просунутись трохи далі,— сказала Елва. Ерагон скривився, але перечити не став.

— Стій! — знову скрикнуло дівча.

На цей раз Вершник неодмінно б упав, якби Елва не схопила його ззаду за куртку.

— Не туди, трохи далі,— мовила вона й додала: — Стій! Я ж кажу — трохи далі!

— Я не можу! — Ерагон почав дратуватися. — Без розбігу я не можу.

— Але якщо ти розгонишся, то потім не зможеш вчасно зупинитись, — Елва чудово розуміла, що такий стрибок надто ризикований.

— І що ж тепер робити? Якщо ці кляті шипи тягнуться аж до самісіньких дверей, то ми ніколи в житті туди не доберемося.

Ерагон уже хотів застосувати магію, щоб пройти над пасткою, та Елва сказала, що, мабуть,