Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Чемпіони займуть більшу частину стіни ввечері. - сказав Максуд. - З людьми вам не можна ділити її порівну. Зараз знімай війська зі стіни. Залиш дозорців. Інші нехай відпочивають. Польову кухню розмісти на третьому рубежі. З першого набігу далі вони не просунуться. Це буде розвідка боєм. Навряд чи вони кинуть усі свої найкращі сили на перший штурм.

Максуд підняв очі до неба. Збиралися хмари. Можливо, ніч буде темною.

- Я буду вночі на стіні. Треба не проґавити момент нападу. Подбай про водоносів. Вони дуже важливі. Я скоро їх сюди надішлю. Це поки що все.

Калібрісто кивнув і розвернувся.

- Що ви там робите? Виставляєте напоказ свої дупи ворогові? Думаєте, він так швидше до вас прибіжить? - кричав чемпіон воїнам на стіні. - Ану, спускайтеся. Гертіро! Твоя сотня заступає на чергування. Решті відпочивати. Незабаром підвезуть обід. Всім униз.

Максуд повернувся до своєї групи.

- Жазелізе, приведи сюди водоносів. Сандрін, тобі треба вирішити з Химерницями, як краще тримати оборону і прикривати наші війська під час відступу. Ейр, приведи алхіміста та будівельників. Мені потрібний Йоші. Я піду поговорю з Азаніелем, уточню деякі деталі.

Максуд і Звір пішли до людей. Жазель та Ейр направилися на верхні рубежі. Сандрін з Делоріс вирішили спочатку пройтися стіною, оглядаючи майбутні місця розташування для Химерниць і оцінюючи сили ворога.

 

На четвертому рубежі дівчата розділилися. Ейр вирушила шукати алхіміста, а Жазель навідалася до водоносів. Після нетривалого сеансу обіймання, в якому дівчина уникала зустрічі з біловолосим, вона пояснила їм, куди слід іти. Сама Жазель із ними не пішла.

Дівчина крокувала вулицею, відстукуючи підборами ритмічні кроки. Ось уже незабаром і її будинок. Вона пройшла повз нього. Ось дім Химерниць. Тревізо сиділа на порозі і точила свій чорний меч. Незвично бачити Химерницю із звичайною металевою зброєю в руках.

- Мої вітання. - привіталась Жазель.

- Привіт. - відповіла Тревізо. - Нас викликають? Інші Химерниці вже пішли вниз.

- Ті, що перейшли до Азаніеля?

Тревізо кивнула головою.

- Ні. Я не з цього питання. Скоро прийде Сандрін, ви там самі вирішите. - Жазель зробила паузу. - Що з Дезіре?

Химерниця зітхнула. Вона відклала меч і підвела голову.

- У неї немає рук.

- Це я знаю. Де вона? Як вона почувається?

- В будинку. - Тревізо схилила голову, погляд її став скляним. - За зовнішніми ознаками — поки не прийшла до тями.

- Що ви з нею робитимете тепер? - спитала Жазель, присівши біля Селюстір.

Химерниця знизала плечима.

- Треба йти до Азаніеля і просити, щоб її взяли. Я чула, у нього є певна кількість скалічених людей, які більше не зможуть брати участь у боях. Ми не зможемо дбати про неї. Коли почнуться бойові дії, ми будемо потрібні на стіні.

Жазель кивнула головою. Вона все розуміла.

- Чи можна мені з нею поговорити?

Тревізо посунулася так, щоб дівчина могла відчинити двері та увійти до будинку. Жазель так і зробила. Усередині було зовсім не так світло, як зовні. Тканина на вікнах не так добре пропускала сонячне світло, як скло.

- На підлозі? - вирвалось у Жазель. - Вони не могли покласти тебе на ліжко?

Дівчина не намагалася приховати свою злість. Хіба так можна? Вона присіла до Химерниці. Очі в тої були заплющені.

- Я знаю, ти почуваєшся непотрібною. І марною. Життя для тебе закінчилося.

Жазель повністю сіла на підлогу біля Химерниці, простягши ноги. Вона зітхнула.

- Все ніколи не буде тим самим, що й до цього. Вже ніколи. Але це не означає, що тепер слід померти. Старе життя закінчилося, почалося нове. Це як у метеликів. Спочатку вони існують, як гусениці. А потім їхнє життя круто змінюється. От тільки в деяких навпаки. Спочатку вони пурхають... вважають життя прекрасним... а потім... - у Жазель на очах навернулися сльози. - Потім вони стають гусеницями. І більше ніколи не літатимуть.

Дівчина схлипнула і витерла носа.

- Але це не привід зневірятися.

- Ні? А що тоді привід? - розплющила очі Дезіре. - Коли й ніг ​​не буде? Це, на твою думку, буде достатнім приводом?

- Ти втратила все, що ти мала. Але ти сама залишилася, Дезіре. Згодом ти знайдеш новий сенс життя. Просто тобі треба перетерпіти і дочекатися цього періоду.

Химерниця пирхнула і відвернула голову. Жазель мовчала. Деякий час вони перебували в тиші.

- Ти знаєш, що Тревізо збирається просити Азаніеля, щоб він тебе прийняв? - запитала дівчина.

Навіть при такому освітленні вона побачила, як щелепи у Химерниці Зими міцно стиснулися.

- Мені це не подобається. Ти горда. Ти краще помреш, ніж підеш до нього. - Жазель говорила з такою інтонацією, наче вона може щось запропонувати натомість.

Химерниця повільно повернула голову до Жазелізе.

- У мене є інший варіант. Вставай. Незабаром прийде Сандрін і забере Химерниць на стіну. Буде неправильним, якщо ти залишишся сама.

Жазель спробувала допомогти Дезіре підвестися. Але та смикнула плечима, попереджаючи її дії. Химерниця підвелася сама. Вона спритно закинула ноги майже до голови і, різко викинувши тіло вперед, схопилася на ноги. Клерк лише рота відкрила. Вона теж підвелася. Дезіре навіть не спитала, куди вони підуть. Їй було байдуже. Аби не до Азаніеля.

- Ходімо.

Жазель відчинила двері і вийшла. Дезіре йшла за нею. Тревізо, коли їх побачила, одразу підвелася.

- Допомога потрібна? - спитала вона свого колишнього командира.

Та опустила очі і похитала головою, проходячи повз Селюстір.

- Куди ти її ведеш? - запитала Химерниця у Жазель.

- Я її не веду, вона йде сама. - акцентувала на цьому увагу дівчина. - Ми з Дезіре йдемо до будівельників. Я думаю, там тебе ще й навантажать роботою. - спробувала посміхнутися дівчина Химерниці Зими.

Так, саме Химерниці Зими! Для неї Дезіре назавжди такою і залишиться. Хто б що не казав. Дівчата попрямували вулицею. Тревізо ще довго дивилася їм услід, думаючи про щось своє.