Читати книгу - "Теорія літератури"

подій, польсько-українських конфліктів і війн, а також «Переяславської ради», однак у Стороженка її інтерпретація має явно проімперський характер.

Знову, як і в «Гайдамаках», у повісті переплітаються дві історії — Марка і Кобзи. Батько Марка був козаком на Січі в часи гармонії поляків і українців. Слова Марка: «Було се у ті часи, як ляхи з козаками жили чесно, по-братерськи. Хоч не однієї матері були ми, значить, діти, так закон уже отої Посполитої Річі для кожного був рідним батьком. Не було тоді і чутки про ту гемонську унію… Єзуїти і патери не шинкували чоловічою кров’ю, маґнати не топтали закону і не знущались над козацькими привілеями. Добре тоді жилось на Україні…»[997] — нагадують рядки Шевченка з вірша «Полякам»:

Ще як були ми козаками,

А унії не чуть було,

Отам-то весело жилось!

Братались з вольними ляхами,

Пишались вольними степами…

… Аж поки іменем Христа

Прийшли ксьондзи і запалили

Наш тихий рай. І розлили

Широке море сльоз і крові,

А сирот іменем Христовим

Замордували, розп’яли…[998]

Тут та ж сама теза про минуле ідилічне братерство, яке змінилося конфліктом, спричиненим ксьондзами, котрі цю гармонію зруйнували. Тема католицизму прямолінійно розв’язана у сцені відвідання Марком пекла. В ній один з дрібних чортів доповідає Сатані про своє перевтілення в єзуїта, який став їхнім старшим. Українсько-польський конфлікт суто релігійний, по-друге, його пояснення однозначне — це підступи Сатани. Саме нечиста сила прагне посварити козаків з поляками і «підсунути» унію. Відтак зрозуміло, що саме православні мають захистити Україну і брататися між собою.

На запитання Кобзи про те, що станеться з Україною, Марко, який наділений даром бачити майбутнє, виголошує пропаґандистський пасаж: «…гетьмана Косинського в Бресті живого замурували єзуїти в Авґустинському кляшторі; у Варшаві Наливайка спалили у мідному бику; з Остряниці жили витягли; з Полуруса живого зідрали шкуру і тисячі ще других замордували лютими муками… Теперечки знов потече річка крові; побачимо, що-то зробить Хмельницький, чи поможе йому Господь милосердний одчахнути руський люд од дряпіжних ляхів і прихилить до одновірного з нами народу, до однієї матері нашої православної церкви!.. Тоді вже нічого на світі не розіб’є нашого братерства, хоч увесь світ встане за ляхів!..»[999] Cенс цієї промови, яку, безперечно, схвалює сам автор: все зло від поляків, саме на них має бути спрямована і спрямується помста; Хмельницький — національний герой тому, що об’єднає українців та росіян на основі православної церкви; це об’єднання буде названо «братерством». В ньому немає верховенства одного над другим, немає закріпачення, експлуатації тощо, є тільки гармонія.

Як відомо, повість «Марко Проклятий» не була дописана автором. Однак у листі до В. І. Бєлого від 8 березня 1874 р.[1000] він коротко виклав, яким має бути закінчення його твору. Виявляється, що пекельний убивця Марко Проклятий, за задумом автора, мав очолити антипольську боротьбу. Кожен раз, коли він убиває поляків, його власні страшні гріхи — інцест, убивство власної дитини, а потім сестри і матері — відпускаються, тягар його совісті зменшується…

«Марко Проклятий» є надзвичайно жорстоким твором. Відрізані голови, сцени вбивства та знущання автор намагається показати якомога натуралістичніше.

Ось козака Кобзу та ще кількох козаків ведуть на страту після того, як він зірвав весільну квітку з княгині Четвертинської:

«Попереду йшов Щука з своїм помічником, паном Підпальським, і патером Марецьким, а за ними жовнір ніс жаровню і торбу з вугіллям, щоб було чим пришкварить і припекти. І у патера висіла через плече сумка з обценьками, кліщами, ножами, штрикалками; були там і пляшки з купоросом, гострою водкою і різними отрутами. Знав і він добре людей мордувать: яку й жилку витягти, де й шкуру зідрать, чим полить і посипать живе м’ясо. У Римі навчився сій науці, в інквізиції, на котолупні святійшого папи. Кілька кроків од їх три жовніри вели на арканах бідолах»[1001].

Перед нами суто ідеологічна репрезентація ворога. Стороженко не помічає штучності, надмірності, а також літературної непереконливості цього образу патера як мучителя-інквізитора. Тому, хоч як він нагнітає атмосферу насильства і жорстокості, що їх зазнають ті, хто потрапляє до рук поляків, усе ж ця сцена не виглядає переконливо.

Значно страшнішою видається сцена, в якій козак Кривоніс зі Зміїного острова розправляється з полоненими поляками, зокрема вбиває дитину полоненої шляхтянки:

«… Кривоніс хижо скинув очима на дитину. — Бач, яке маленьке, у пелюшках ще, а вже воно сто чортів у живіт, а як виросте, бісеня, то й буде нас нівечить і пити нашу кров… бодай воно не діждало! — З останнім словом Кривоніс вихопив з рук матері дитину і вдарив її головою об камінь. Череп розлетівся на дрібні шматочки і забризкав кров’ю і мізком матір і тих козаків, що стояли навколо… Шляхтянка скрикнула, підняла руки до неба і, як нежива, вдарилась об землю. Усі з жахом одступили назад і хутко стряхували з себе шматки мозку і черепа, неначе огневі іскри, щоб вони не спалили одежі.

— Прив’яжіть лишень сучку до стовпа, — прогугнів Кривоніс до своїх вовгурянців. — Чим вигодовувать п’явку, щоб висмоктувала з нас кров, нехай годує комарів, поки сама з голоду не одубіє…»[1002]

Треба сказати, така жорстокість не втішила Кобзу та його невеликий загін. Вони відходять від Кривоноса, щоб не бачити, як він та його прибічники мордуватимуть полонених поляків.

Особисте прокляття, прокляття України, сфокусоване в насильстві, спрямоване майже винятково проти жінок. Злочин Марка Проклятого полягає в тому, що він спочатку втягнув свою сестру в інцестуальний зв’язок, потім задушив їхню спільну дитину, потім убив матір, яка про це довідалась, і сестру, котра у своїх гріхах покаялася. Сучасними словами Марка можна б назвати серійним убивцею. Убивство родичів було не першим, хоча саме воно — як таке, що переходить усі табу цивілізації, — заслужило прокляття. Перед тим він убив свою наречену, котра вийшла заміж за іншого, поки він козакував на Січі, а також її чоловіка, ще раніше він убивав кожного, хто кидав оком у їх бік. Ще раніше — в дитинстві — він з насолодою убивав птахів і тварин і жив у лісі, як звір.

За Стороженком, в усіх цих вчинках він ніби й не винен. Таким його зробила його мати. Усе почалося з того, що його мати, яка в чоловічому одязі разом з батьком воювала на Січі, завагітнівши, народила його в лісі. Не маючи молока годувати дитину, вона вбивала птахів і малих звірів і вигодовувала його їхньою кров’ю. З того