Читати книгу - "Чужинець на чужій землі"

— А що з пожежею? Ніхто не постраждав?

— Жодних втрат. Майк просив тобі передати...

— «Жодних втрат»? Я щойно бачив зйомку; виглядає наче повний...

— А, ти про це... — Бен знизав плечима. — Послухай, Джубале! Будь ласка, послухай — і дай мені сказати. У мене є й інші справи та інші дзвінки, які я маю зробити після цього. Ти не єдина людина, яку потрібно заспокоїти. Проте Майк сказав подзвонити тобі першому.

— Гм... Дуже добре, сер. Я мовчатиму.

— Ніхто не постраждав; ніхто навіть не обпікся. Ну, збитки в нерухомості на пару мільйонів доларів, бо більшість майна була незастрахована. Це нічого. Місце й так уже було здавлене життєвим досвідом; Майк у будь-якому разі планував покинути його. Так, воно було вогнетривке — проте все горить, якщо застосувати достатню кількість гасу та динаміту.

— Підпал?

— Будь ласка, Джубале. Вони заарештували вісьмох з нас — всіх, кого змогли спіймати з Дев'ятого Кола. У них ордери, підписані прокурором. Майк випустив усіх нас на кілька годин під заставу — всіх, окрім самого себе. Він все ще у в'язниці.

— Я зараз приїду!

— Заспокойся. Майк передає тобі, що ти можеш приїхати, якщо хочеш, — але у цьому немає ніякої потреби. Це його слова. І я з ним згоден. Це буде просто приємна прогулянка. Горіти почало минулої ночі, коли в Храмі нікого не було; всі служби скасували через арешти, люди були лише в Гнізді. Всі з нас, хто був у місті, — за винятком Майка, — зібралися у Сокровенному Храмі, проводили особливе Розділення води на його честь. Коли пролунав вибух і почалася пожежа, ми перейшли до Гнізда, призначеного для надзвичайних випадків.

— З того, як це виглядає звідси, — вам пощастило, що всі змогли вибратися.

— Ми всі загинули. Всі мертві...

— Що?

— Ми всі у списках загиблих чи зниклих, але це відомо лише чиновникам. Бачиш, ніхто не покидав будівлю після того, як це почалося... Жодним із відомих їм виходів.

— Гм... Домовленість про «переховування»?

— Джубале, у Майка дуже своєрідні методи вирішення таких проблем, і я не збираюся обговорювати їх по телефону — навіть по зашифрованому.

— Ти сказав, що він у в'язниці?

— Так і є. Він все ще там.

— Але...

— Цього достатньо. Якщо ти приїдеш сюди — не йди у Храм: його знищили. Наша організація розвалилася. Тому ми в місті. Гадаю, ти сказав би, що нас перемогли. Не говоритиму тобі, де ми... І дзвоню не звідти. Якщо ти мусиш приїхати, — а я не бачу для цього причин, бо ти нічого не зможеш зробити, — просто їдь собі, як завжди... І ми самі тебе знайдемо.

— Але...

— Це все. Бувайте. Анно, Дорказ, Ларрі, і ти також, Джубале, і немовля, розділяю з вами воду. Ти є Бог.

Екран спорожнів. Джубал вилаявся.

— Я знав! Я знав весь цей час! Ось що трапляється, якщо вляпатися в релігію. Дорказ, виклич мені таксі. Анно... Ні: ти догодовуєш дитя. Ларрі, спакуй мені невелику сумку. Анно, мені потрібна значна кількість готівки; Ларрі може завтра поїхати до міста, щоб поповнити запаси.

— Але, Бос, — запротестував Ларрі, — ми всі їдемо.

— Звичайно, — рішуче погодилася Анна.

— Охолонь, Анно. І Дорказ теж закрий рот. Зараз не час давати право голосу жінці. У цей момент у тому місті проходить лінія фронту, тож там може статися будь-що. Ларрі, ти залишишся, щоб захистити двох жінок і немовля. Забудь про поїздку в банк; вам не знадобиться готівка, тому що ніхто з вас не вийде звідси, поки я не повернуся. Хтось грає, і грає дуже грубо, — а цей будинок достатньо тісно пов'язаний з Церквою, тож вони можуть дістатися й сюди. І не зволікай з тим, щоб забрати всіх у підвал, якщо це знадобиться: краще одразу поставте ліжечко Еббі туди. А зараз всі вийдіть: я мушу переодягтися.

Через півгодини Джубал був, як і хотів, сам у своєму кабінеті; всі решта виконували його доручення. Ларрі вигукнув:

— Бос! Таксі приземляється.

— Вже йду, — відповів він і повернувся, щоб востаннє глянути на «Каріатиду, що впала». В його очах стояли сльози. Джубал м'яко промовив: — Ти старався, правда ж, юначе? Але камінь завжди заважкий... Занадто важкий для будь-кого.

Він обережно торкнувся згорбленої фігури, розвернувся і вийшов.

Розділ 35

Поїздка Джубала виявилася жахливою. Таксі було автоматичне і робило саме те, чого він все життя очікував від техніки: зупинилось, зламалось і було відправлене до ремонтної майстерні. Джубал пробув у Нью-Йорк значно довше, ніж початково планував. Там він з'ясував, що міг дістатись мети значно швидше, користуючись звичайним муніципальним транспортом, і пішов шукати вільний чартер. Тож за кілька годин, проведених у товаристві цілковито незнайомих людей (яке він ненавидів), дивлячись стерео (яке він ненавидів лише трохи менше), він нарешті прибув на місце.

Проте завдяки цим обставинам він дещо дізнався. Джубал бачив виступ Верховного Єпископа Шорта, коли той оголошував священну війну Антихристу — тобто Майку; а ще — занадто багато кадрів того, що, очевидно було вщент зруйнованою будівлею, дивлячись на яку він не уявляв собі жодної можливості того, як будь-хто з них міг втекти звідти живим. Август Грівз, з його найурочистішою інтонацією справжнього ліппмана, стривожено продовжував огляд подій... Але при тому зазначив, що у сварці через зведений паркан завжди винен хтось із сусідів — тож очевидно, що Людина з Марса припустився в чомусь фатальної помилки.

Нарешті, Джубал зійшов на міській платформі для приземлення, конаючи від спеки в своєму зимовому одязі. Вбраний не по погоді з огляду на яскраве сонце над головою, він звернув увагу на те, що пальми були так само, як і раніше, схожі на жалюгідну пір'яну щітку для змітання пилу. Мимохідь глянув просто перед собою — на океан, розмірковуючи над тим, що ця величезна кількість мінливої води точно забруднена виноградними кісточками та людськими екскрементами — абсолютно точно, хоч він і не міг переконатись в цьому з такої відстані. А потім він подумав, що йому робити далі.

До нього підійшов чоловік у форменій фуражці.

— Таксі, сер?

— О, так. Гадаю, що так.

У гіршому разі він міг поїхати в готель, зателефонувати журналістам і дати їм інтерв'ю, яке повідомить світу про його місцезнаходження — час від часу статус