Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Навіть не вмовляй, я не хочу це бачити! Ти хочеш, щоб мій панцир став багряним?

Я відчинила двері й фамільяр покинув кімнату. Я швидко скинула з себе халат і вдягла обновку. Нашвидкуруч розчесалася і закрила штори. Дістала з шафи зілля Горпини й зробила кілька ковтків. Гіркуватий настій трав обпік горло. Світло в душовій згасло і Герман вийшов в одному рушнику, обмотаному навколо стегон. Я дивилася на нього у всі очі, милуючись його стрункою сухорлявою фігурою, а він, немов уперше в житті мене бачив. Його вічі у напівтемряві сяяли.

– Руто, люба... Дай я на тебе подивлюся... – він упіймав парочку сердець і наблизив до мене. Я зніяковіла так, що притиснула долоні до щік.

Гера з неймовірною ніжністю розвів мої руки в боки і обійшов навколо, немов я була чудовою статуєю.

– Я казав тобі, що ти красуня? – його голос став нижчим.

Я лише кивнула. Він підійшов до мене ззаду і пригорнув до себе так, що моє серце почало калатати втричі швидше. Гера перекинув волосся на груди й торкнувся губами шиї. Кожен поцілунок народжував на моїй шкірі вогняну квітку, яка лише розігрівала мене, але не обпікала. Я чомусь згадала романтичні дамські романи, в яких коханці від почуттів, що нахлинули, розривали одяг своїх коханок. Шкода буде, якщо Герка зробить те саме. Сорочка така гарна.

– Геро, – я з благанням повернулася до нього обличчям, – пообіцяй, що ти не порвеш цю сорочку.

Він на мить застиг.

– І не подумаю. Я хочу тебе в ній бачити постійно, навіщо ж псувати таке диво?

Я полегшено видихнула.

– Ти можеш кричати, тебе ніхто не почує, – він погладив мої стегна і руки ковзнули до талії.

– Кричати? – я напружилася. – Ти бити мене зібрався?

Герман зробив крок назад і витріщився на мене, потім усміхнувся, скинув рушник і сів на матрац.

– Іди до мене.

Я боязко сіла поряд, відводячи погляд.

– Ти дуже, дуже напружена, так діла не буде. Знімай сорочку.

Я знову зніяковіла, потім, продовжуючи червоніти, зняла сорочку і поклала на своє ліжко, і швидко прикрила волоссям груди. Герман усміхнувся краєчками губ.

– Ляж на живіт.

Я слухняно витягнулася на матраці й відчула, як його руки торкаються спини. Потім він почав розминати стопи, ікри, піднімаючись усе вище й вище. Я мліла і навіть муркотіла від щастя, відчуваючи, як на його дотики трохи відзивалося джерело. Моє дихання стало глибшим. Я розслабилася настільки, що тепер мене можна було хоч у морський вузол зв’язувати. Я відчула дотик Геркиного волосся до спини. Було лоскотно і водночас приємно. А потім він перевернув мене одним спритним рухом. Я не встигла отямитися, як він опинився поруч, і ми поцілувалися так, як я ніколи ще з ним не цілувалася. А коли, важко дихаючи, відірвалися, мені хотілося його торкатися, гладити, пробувати на смак... Весь світ звузився до нього одного.

З кожним його дотиком, з кожним рухом, мені хотілося тісніше до нього притиснутися, щоб прорости в ньому. У мені кружляв уже не рій, а цілий ураган метеликів. Запах Германа змушував мене тремтіти, немов я не у теплій кімнаті, а на морозі. Але цей мороз не обпікав крижаним подихом, пробираючи до кісток, як зорестуж, а підбадьорював. Хвиля почала народжуватися в кінчиках пальців ніг, і коли досягла голови, то мій крик потонув у пристрасному поцілунку. Джерело відгукнулося і потягнулося до Германа золотими нитками, а я побачила його пурпурове джерело, що тягнулося до мого. Нитки переплелися і... ми обидва вигнулися, а потім сплелися, як наше волосся в амулетах Горпини...

Мене лихоманило, а коли я розплющила очі, то побачила приголомшливу картинку: у повітрі кружляли сердечка і квіточки, а зверху на них сипався... іскристий сніг. Я, яка ніколи не любила зиму, просто завмерла від захвату.

– Германе, як ти це зробив? – я повернулася і побачила, що в центрі чола в нього сяє сріблясто-блакитна куля. – Джерело, – здогадалася я. – У тобі відкрилося друге джерело. Вода?

– Майже, – прошепотів Герман і потягнувся до мене. – Крига… – він усміхнувся. – Я – повелитель зими... Кріомаг.

– Ох!.. – тільки й могла сказати я і потерлася щокою об його груди.

– Це все ти, моя руда магіє, – у його голосі прозвучали нотки ніжності, – якби не ти, моє джерело ще років зо три давало би хропака… – він трохи помовчав. – Даруй мені, що все сталося так... Я дуже хотів зняти квартиру або будинок, щоб ти запам’ятала цей раз назавжди... Але...

Я приклала вказівний палець до його губ.

– Цить! Я збережу це в найкращому куточку мого серця. І коли буде потрібно, я діставатиму і занурюватимусь у спогади. Тому що нічого кращого в моєму житті ще не було…

У кожної дівчини обов’язково має бути така ніч, після якої виростають крила і хочеться жити, творити й змінювати світ, робити його кращим. І хочеться всім усміхатися. І душа тоді співатиме і народжуватиме найдобрішу у світі магію - кохання.

– Ти моя кохана дівчинка, – шепотів Гера, пригортаючи мене до себе. – І завжди нею будеш. Завжди.

– Я так не хочу, щоб ти їхав!.. – я цілувала його шию і груди, гладила щоки зі щетиною, що пробивалася. – Я так хочу, щоб ти залишився...