Читати книгу - "Україна — не Росія"

війну, українського експорту.

Богдан підтримував найменші імпортні тарифи у всьому Старому Світі, він створив принципово нову податкову систему з гнучкими податковими ставками, завдяки чому мав, незважаючи на військові витрати, бездефіцитний бюджет. Сьогодні ми говоримо про вигідне геополітичне розташування України, а три з половиною сторіччя тому Хмельницький не говорив про нього, він його просто використовував, поповнюючи бюджет транзитними збираннями.

54

До речі, на прикладі міст магдебурзького права добре видно, що Богданові не було притаманне прагнення до однаковості, мрія причесати всіх на один зразок та інші бажання, що відрізняють деспотів, диктаторів, любителів шикувати і рівняти. Є набагато більше ознак того, що він був природним, стихійним демократом. Система міських прав, названа магдебурзькою, прийшла до деяких українських міст, що були тоді в складі Великого князівства Литовського, ще в XV — XVI століттях. Вона передбачала самоврядування, власний міський суд, право збирання міських податків і рішення земельних питань у межах міста, звільнення від багатьох феодальних шарварків. Під час війни велика спокуса замахнутися на вольності (і багатства!) міст, однак нічого схожого за Богданом не спостерігалося. Навпаки, він навіть розширив повноваження таких міст.

55

В. Б. Антонович писав про Хмельницького як про військового лідера наступне: «Він завжди умів скласти добрий план битви й організувати армію; у нього не було нестачі в продовольстві і бойових припасах; спосіб придбання їм припасів залишається нез’ясованим; загони Хмельницького, розташовані на значній відстані один від одного, завжди мали між собою зв’язок і були достатньо забезпечені провіантом, тоді як польські загони страждали від нестачі їстівних припасів і залишалися в повній необізнаності щодо своїх і ворожих військ. Хмельницький відрізнявся і фінансовими обдаруваннями: незважаючи на відсутність правильної податкової системи, він ніколи не мав потреби в грошах, і в нього завжди була заздалегідь приготована платня для війська». (О, як ми здатні зараз оцінити цей останній пункт!)

56

Мабуть, на ознаку особливої поваги до України ім’я гетьмана на загальносоюзному ордені мало не російське, а українське написання, з м’яким знаком: Богдан Хмельницький. З літа 1943 року радянське керівництво прийняло ряд знаменних для того часу рішень: про створення національних військових частин, про дозвіл союзним республікам мати зовнішньополітичні зв’язки (міністерства закордонних справ з’явилися, а зв’язки — ні), про окреме від СРСР членство Української РСР і Білоруської РСР в ООН. В Україні навіть з’явився наркомат — міністерство — оборони на чолі з генералом Василем Пилиповичем Герасименком. Наркомат ліквідували восени 1945 року, незабаром після закінчення воєнних дій проти Японії. Наскільки далеко могла піти сталінська «ласка», якби війна затяглася?

57

Самійло Величко, що їхав через Правобережну Україну, коли минуло півтора десятка років після Руїни, свідчить: «...видех многие грады и замки безлюдные и пустые; валы, негдысь трудами людськими аки холмы и горы высыпанные, и тилко зверем диким прибежищем и водворением сущии. Муры зась, яко то: в Чолганском, в Константинове, в Бердичеве, в Збараже, в Сокалю, що тілко на шляху нам в походе войсковом лучилися, видех є дни малолюдние, другие и весьма пустии, разваление, к земле прилнувшие, заплеснялие, непотребным билием зарослие, и тилко гнездящихся в себе змиев и разных гадов и червей содержащие. Поглянувши паки, видех пространние, тогобочние, Украино-Малороссийские [тобто Правобережної України. — Л. К.] поля и разлеглые долины, лесы и обширные садове, и красние дубравы, реки, ставы и озера — запустелие, мхом, тростием, и непотребною лядиною зарослие. В не всуе поляки, жалеючи утраты Украины оноя тогобочния, раем света полского в своих универсалах ея нарицаху и провозглашаху; понеже оная, пред войною Хмельницкого, бысть аки вторая земля обетованная, медом и млеком кипящая. Видех же к тому на разних там местцах много костей человеческих, сухих и нагих, тилько небо — покров себе имущих, и рекох во уме: “кто суть сия”?»

58

Розподіляючи землі і села серед козацької старшини, Самойлович частіше, ніж його попередники, згадує у своїх універсалах, що «державцам» повинне належати і «послушество» тяглих людей. Поміщик мав право використовувати селян на роботах «для лагодження греблі, для перевезення дров, для косовиці і складання сіна і для інших своїх потреб». Крім того, селяни повинні були платити грошовий чинш, віддавати «осепщину» (частину зібраного хліба) і десятину від худоби, платити податок на помел. Селяни скаржилися: «Гетьман пороздавав старшині маєтності, а старшина, поділивши нашу братію, позаписувала собі і дітям своїм у вічність». Самойлович додавав особливих зусиль, щоб унеможливити перехід селян у козаки. При ньому дійшло до того, що вперше почалося зворотнє переселення з Лівобережжя до Речі Посполитої — люди побігли від свого володаря до ляхів! Виждавши час, Самойлович почав військову експедицію на правий берег, спалив усі села, що будувалися, і перегнав народ назад.

59

Костомаров пише: «Щоб покласти початок родової аристократії в Малоросії, Мазепа створив новий клас, який відрізнявся пошаною і перевагами, — бунчукових товаришів, куди потрапляли сини козацьких старшин, за вказівкою гетьмана; вони, разом із знатними військовими товаришами, що виокремились колись із маси козацтва, склали перший зародок спадкоємного дворянства в Малоросії».

60

Мазепа робив усе, на що був спроможний. З його допомогою і за козацької участі в 1696 році була узята турецька фортеця Азов, Росія вийшла до Азовського моря. У 1697 — 1698 роках він водив козаків разом з великоросійським військом до Очакова. Виконуючи царське розпорядження, козаки Мазепи будують містечка і фортеці в гирлі Дніпра, у Причорномор’ї. За своє завзяття і заслуги Мазепа стає в 1700 році другим у Росії (після генерал-фельдмаршала Федора Головіна) кавалером ордена Святого Андрія Первозванного, пізніше, у 1707 році, за особистим клопотанням Петра, австрійський імператор вінчає Мазепу титулом князя Священної Римської імперії. З початком Північної війни (Україні зовсім непотрібної) у 1700 році Мазепа, за вимогою Петра, посилає козаків до Пскова, до Ліфляндії й інших місць для з’єднання з великоросійськими частинами.

61

Мотиви Мазепи були на першому місці в усіх, хто писав про нього. Пушкін у своїй поемі «Полтава» вирішив цю головоломку просто. Він придумав (чи повторив чиюсь вигадку), начебто за 12 років до того, під час облоги Азова, цар, розлютившись на щось, схопив Мазепу за вус, і Мазепа затаїв на нього за це злобу.

Так обо мне воспоминанье

Хранить он будет до конца.

Петру я послан в наказанье.

Я терн в листах его венца:

Он дал бы грады родовые

І жизни лучшие часы,

Чтоб снова, как во дни былые,

Держать