Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

путь поривався,

Чи неживою мене у своїй би покинув оселі.

731 Швидше гукніть-но до мене сюди служника ви старого,

Долія, з тих, що дав батько мені, коли йшла я ще заміж;

Сад він багатодеревний мені стереже, - тож негайно

Десь із Лаертом хай сяде і все хай розкаже докладно, -

Може, той серцем своїм придумає якось нагоду

740] 3 скаргою вийти до люду, мовляв, женихи замишляють

Підступом сина убити в нащадка богів Одіссея».

Лагідно мовить стара годувальниця їй, Евріклея:

«Доню кохана! Хочеш - безжальною вбий мене міддю,

Вижени з дому мене, - не втаю я від тебе ні слова.

745] онала усе я тоді і всього принесла, що звелів він, -

Хліба й напоїв солодких. Та взяв він із мене велику

Клятву - про це не раніш дванадцяти днів розказати,

Як не спитаєш сама чи від інших про це не почуєш,

Щоб не псувала плачем ти прекрасної вроди своєї.

750] Краще умийся і, стан свій у чисте прибравши одіння,

Вийди у верхні покої з своїми служницями разом

І помолися Афіні там, Зевса могутнього доньці, -

Сина твойого від смерті здолає вона врятувати, -

Та не труди вже ти старця тружденного. Бо не гадаю,

755] Щоб у блаженних богів лиш ненависть була до нащадків

Аркесіада, хтось з них залишиться й власником буде

Високоверхого дому й далеких ланів плодоносних».

Мовила - й плач вгамувала, й від сліз їй утримала очі.

Вмилась вона і, стан свій у чисте прибравши одіння,

760] Вийшла у верхні покої з своїми служницями разом,

Всипала в кошик ячменю і стала молитись Афіні:

«Зглянься, незборена Зевса егідодержавного доню!

Як коли-небудь у домі своїм Одіссей велемудрий

Жирні палив тобі стегна биків чи овечок жертовних,

765] То спогадай про це нині й врятуй мого любого сина -

Від женихів захисти, що в підступах так знахабніли».

Мовила й заголосила. Та вчула молитви богиня.

Галас тим часом зняли женихи в звечорілих покоях,

Хтось і таке говорив уже з тих юнаків знахабнілих:

770] «Дуже старанно готує свій шлюб багатьом нам жадана

Владарка й гадки не має, що синові вбивство готують».

Хтось говорив це й не знав, що й їм незабаром зготують.

Голос підвищив тоді Антіной і так до них мовив:

«От навіжені! Остерігайтеся високодумних

775] Слів, щоб туди усередину хтось не доніс би їх часом.

Мовчки вставаймо тепер і почнімо тихенько здійсняти

Замір, який нам усім сьогодні припав до вподоби».

Мовивши це, він обрав із них двадцять мужів найсміліших

І до швидкого повів корабля на узмор'я піщане.

780] Зсунули чорний вони корабель свій на воду глибоку,

Потім і щоглу, й вітрила на ньому як слід приладнали,

Стропками весла усі в кочетах закріпили рядами,

Все як належить, і білі вітрила вгорі розпустили;

Зброю також бойову служники принесли їм ретельні;

785] Свій корабель на котві закріпивши, на берег всі вийшли,

Сіли вечеряти й там аж до пізнього вечора ждали.

А Пенелопа розумна у верхніх покоях тим часом

Все без питва та їства, сумна і голодна, лежала

Й думала тільки, чи смерті умкне її син бездоганний,

790] Чи від руки женихів отих високодумних загине,

Наче зацькований лев, що мечеться поміж мисливців,

Бачачи з жахом, як швидко підступне їх вужчає коло,

Так хвилювалась вона, поки сон не прилинув солодкий, -

Тілом ослабла, на ложе схилилась і тихо заснула.

795] Інше замислила тут ясноока богиня Афіна:

Привид створила вона, подобою схожий на жінку -

Мужнього серцем старого Ікарія доньку Іфтіму,

Що за Евмела пішла, який проживає у Ферах.

До Одіссея божистого в дім вона привид послала,

800] Щоб Пенелопі скорботній, яка умлівала сльозами,

Плач припинити невтішний, і сльози, й гіркі вболівання.

В спальню примара ввійшла, не зрушивши засув ремінний,

Стала у голови сплячій і слово таке їй сказала:

«Спиш, Пенелопо, скорботою любе намучивши серце!

805] Вічні боги, що безжурно у небі живуть, не дозволять

Плакать тобі і журитись, - повернеться скоро додому

Любий твій син, нічим-бо не винний він перед богами».

В відповідь мовила так багата умом Пенелопа,

Сном оповита солодким за брамою марень сновидних:

810] «Як ти прийшла сюди, сестро? Адже ти не часто раніше

В мене бувала, бо надто далеко від нас проживаєш.

Як же ти радиш тепер вгамувати ці сльози й ридання

Журні, що тугою серце і душу мені огортають?

Спершу загинув мій муж благородний із серцем левиним,

815] Найвидатніший з данаїв у доблестях різноманітних,

Слава якого в Елладі і в Аргосі широко лине.

Нині ж улюблений син з кораблем десь поплив крутобоким,

Юний, без досвіду ще, ні до праці він, ні до поради.

Ним іще більше тепер я журюся, аніж чоловіком, -

820] Вся аж тремчу я за нього й боюсь, щоб не сталося лиха

З ним ні між тими людьми, до яких він поїхав, ні в морі.

Має-бо він ворогів, що лихе умишляють на нього

Й хочуть раніше убить, ніж до рідного вернеться краю».

Відповідаючи, мовить до неї ледь видна примара:

825] «Більше сміливості, сестро, нічого не бійся душею!

Подорожує усюди супутниця з сином, якої

Кожен бажав би собі чоловік, бо усе вона може,

Діва Паллада Афіна, й твоїй співчуває скорботі.

Отже, й послала мене вона все це тобі розказати».

830] В відповідь мовила знов багата умом Пенелопа:

«О, як богиня ти справді і голос ти чула божистий,

То й про того нещасливого всю мені правду повідай:

Ще він живий і досі десь бачить він сонячне світло,

А чи загинув і в темній домує Аїда оселі?»

«35] Відповідаючи, мовить до неї ледь видна примара:

«Ні, я про нього не можу напевне тобі розповісти,

Ще він живий чи умер, а на