Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

Двадцять весен білих-білих. Двадцять келихів ущерть. Пив я Соняшну Отруту — І в останнім випив смерть. Мертвий кінь
…О, кінь страшний і мрець із ночі, З країв прокляття, із пустинь. Несеться кінь, а мрець регоче… В сідлі – кістяк. І мертвий кінь. І хтось із тьми коня лякає, І жах пустинь за ним летить, І кінь розгону не спиняє, І мрець безумно реготить. Глухе мовчання їх проводить, У тьму, в бездонності страшні. І пісню мрець якусь заводить, Сміється, плаче на коні. І тільки серце марить схоче, І тільки серце стане снить, — Зів’ється кінь, як змій, із ночі — І чути сміх і стук копит. Але душа не спить, нудьгує, І тужить – тужить без кінця. І ледве сміх із ночі вчує — Тремтить і жде нащось мерця. І кожну ніч кістяк сміється, Летить, як вихор, мертвий кінь. І мрець з конем у ніч несеться З країв прокляття, із пустинь. Діти звіра
Дванадцять було їх од Чорного Звіра, Од Чорного Звіра з бездонних ночей. Їх косить, їх косить червона Сокира, Їм смутно всміхаються душі людей. Родились од Звіра, а тихі як діти, Як діти уміли б прощать і любить, — Так Волю Жорстоку не дано стерпіти, Так їм не судилось між світлими жить. І тільки посміють із пітьми, із ночі, І тільки посміють в краї голубі, — Встають непоборно Веління Пророчі В безумстві сліпому, в безумній злобі. І тільки посміють