Читати книгу - "Сплячі красуні"

але Фріцева базука була пофарбована в попелясто-чорний колір, збоку йшов довгий серійний номер і кілька отих кумедних російських літер під ним. Кірочка іржі обрамляла її гирло. Поруч лежав брезентовий мішок з дюжиною снарядів, також з написами російською. Було там також вісім чи десять гвинтівок і не менше двадцяти пістолетів, здебільшого напівавтоматичних. Два з них брати засунули собі за пояси. Ніщо не зрівняється з пістолетом за поясом у чоловіка, щоб він почувався найпершим серед перших.

— А це що таке? — запитав Мейнард, показуючи на прямокутник з блискучого чорного пластику над спусковою коробкою базуки.

— Не знау, — сказав Фріц, зирячи на цю штуку. — Найшвидше, якийсь інвентарний шильдик для облічників.

— На ньому тут є слова англійською, — сказав Мей.

Фріц знизав плечима:

— То й що? В мене он картуз «Джон Дір» з китайським лайном на бирці всередині. Зара’ всі усім продають що завгодно. Дякувати євреям, отаким от чином працює світ. Євреї, вони…

— Заткнися ти вже про тих своїх чортових євреїв, — сказав Малий Лов.

Якщо він дозволить Фріцу осідлати свого коника про євреїв, той невдовзі наїде на федеральний уряд і вони сидітимуть навпочіпки біля цієї йобаної діри в підлозі до кінця весни.

— Мене єдине цікавить: чи працює ця штука. Якщо ні, скажи мені це зараз, бо інакше ми сюди повернемося й мошонку тобі вирвемо.

— Я думаю, Лов, нам однаково варто вирвати йому мошонку, — сказав Мейнард. — Так я думаю. Я певен, вона в ньо’ маленька.

— Вона працює, вона працює, — запевнив Фріц, либонь, кажучи про базуку, а не про свою мошонку. — А тепер відпусти мене, ти, покидь.

— Щось він зайве розпатякався, еге ж, братику? — зауважив Мейнард.

— Так, — сказав Малий Лов. — Зайве. Але ми вибачимо його на цей раз. Візьми ще парочку отих пукалок.

— Це ніякі не пукалки, — обурився Фріц. — Це повністю автоматичні армійські…

— Мені цілком згодиться, якщо ти заткаєшся, — сказав Лов. — А що годиться мені, годиться й тобі. Ми вже йдемо, але якщо ця базука не працює, ми повернемося і зробимо так, що вона зникне у твоїй обвислі сраці аж до самої спускової коробки.

– Єс’сер, саме так! — гукнув Мей. — Спробуй посрати після такого заряду!

— Що ви збираєтеся робити з моєю бум-трубою?

Малий Лов Ґрайнер ласкаво посміхнувся.

— Вщухни вже, — сказав він. — І не турбуйся про те, що тебе не стосується.

2

З верхівки пагорба за півмилі звідти Ван спостерігала, як «Сілверадо» заїжджає на захаращене подвір’я Фріца Мешаума. Вона побачила, як за п’ятнадцять хвилин брати Ґрайнери виходять і повертаються до своєї краденої машини, щось несучи — без сумніву, також крадене — і кладуть у кузов пікапа. Потім вони знову поїхали, і знову ж у напрямку Дулінга. Щойно вони відбули, вона подумала, чи не завітати їй до Мешаума, але в своєму поточному стані відчула себе не здатною ставити якісь запитання, що мали б сенс. А насправді, чи мусила вона? Кожен у Дулінгу знав, що Фріц Мешаум закоханий у все, що має спусковий гачок і робить «бах». Брати Ґрайнери заїжджали по зброю. Це така ж очевидна річ, як ніс у неї на обличчі.

Ну, вона теж озброєна — своєю старою доброю 30-.06[351].

Можливо, не так круто порівняно з тим, що лежить зараз у кузові того краденого трака, ну то й що? Хіба має вона що втрачати після того, як сама була планувала всього лише годину тому все віддати всесвіту?

— Хочете зачепитися зі мною, хлопчики? — промовила Ван, заводячи МВХ і газуючи (така помилка, що вона зовсім не поклопоталася перевірити рівень пального у своєму «Судзукі» перед виїздом.) — Ну, чому б нам не подивитися, хто зачепиться з ким?

3

Сидячи у своїй хатині, Ґрайнери слухали сканер тільки врядигоди, але дорогою до міста робили це безперервно, бо поліційна частота наче сказилася. Повідомлення і перемови мало що означали для Мейнарда, чий мозок рідко перемикався далі першої швидкості, натомість Ловелл уловив генеральний тренд.

Хтось — якийсь гурт, насправді — викрав купу зброї з арсеналу в шерифській управі і копи зараз шаленіють, як шершні у струшеному гнізді. Принаймні двох грабіжників було вбито, вбили також одного копа, але решта банди відірвалася в якомусь великому автодомі. Викрадену зброю вони завезли в ту жіночу тюрму. Також копи, не перестаючи, говорили за якусь жінку, яку вони хочуть витягти з того Готелю Шльондр, а викрадачі зброї, схоже, хотіли залишити її собі. Лов не зміг розібратися в цій темі. Та йому те було й байдуже. Що йому було не байдуже — це те, що копи згуртували затяг і готуються до великої бійки, яку, можливо, почнуть завтра вранці, а свій збір запланували на перехресті Західно-Лавінської дороги і шосе 31. Це означало, що управа залишиться незахищеною. Це також подало Ловеллу блискучу ідею, як їм може вдатися прицвяшити Кітті Мак-Дейвід.

— Лове?

— Що, братику?

— Я з усього того курзу-верзу не можу добрати, хто начальник. Одне каже, що поліцай Кумс заступив на місце тої сучки Норкросс, а інше каже, що якийсь парубок на ім’я Френк. Хто такий Френк?

— Не знаю, і нецікаво, — сказав Малий Лов. — Але як заїдемо в місто, ти на все око видивляйся якогось хлопчака.

— Якого хлопчака, брате?

— Такого, досить великого, щоб їздив на велосипеді й розвозив плітки, — промовив Лов, якраз коли крадений «Сілверадо» минав щит із написом: «ВІТАЄМО В ДУЛІНГУ, ГАРНОМУ МІСТІ ДЛЯ СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ».

4

На відкритій дорозі МВХ «Судзукі» міг гнати шістдесят. Але оскільки надходила ніч, а її рефлекси к чорту злиняли, Ван не наважувалася витискати більше сорока. Коли вона проминала щит «ВІТАЄМО В ДУЛІНГУ», «Сілверадо» з братами Ґрайнерами вже зник. Може, вона їх загубила, а може, й ні. Головна вулиця була майже порожня, і вона сподівалася їх там помітити: або припаркувалися десь, або сунуть повільно, поки ті поганці видивляються чогось вартого загарбання. А якщо не помітить, гадала Ван, найкращим, що вона може зробити, це заїхати до шерифської управи і повідомити про них бодай комусь, хто там чергуватиме. Це буде, звісно, розчаруванням для жінки, яка сподівалася сама зробити щось добре, щоб спокутувати ту стрільбу, через яку вона досі почувалась негарно, але, як завжди казав її батько, інколи ти отримуєш те, чого хочеш, але здебільшого ти отримуєш те, що отримуєш.

Початок середмістя позначав «Салон краси Барб & Вабні нігті» з одного боку вулиці і крамниця «Ас знаряддя»[352] (нещодавно відвідана