Читати книгу - "Декамерон"

господар прийшов. Як почула те жінка, вдала, ніби дуже злякалась, і сказала коханцеві залізти в скриню; замкнувши його там, вона вийшла з кімнати. Цеппа піднявся до неї нагору й спитав:

― А що, жінко, чи не пора обідати?

― Зараз, зараз, ― сказала жінка.

― От що, ― каже тоді чоловік, ― Спінеллоччо пішов сьогодні обідати до одного знайомого, а жінка сама дома сидить: ходи лишень до вікна та гукни її, нехай іде до нас обідати.

Жінка, боячись розсердити чоловіка, слухняно виконала його наказ і таки впрохала Спінеллоччову жінку прийти до них ― та погодилась, дізнавшись, що муж її не прийде додому на обід. Як вона прийшла, Цеппа зустрів її дуже приязно і взяв по-свійськи за руку; жінці сказав нишком, щоб ішла на кухню, а сусідку повів до кімнати, а привівши туди, зразу замкнув двері на ключ. Як побачила те гостя, то сполошилась непомалу.

― Цеппо, ― каже, ― що-бо се ти робиш? Так от для чого ти мене сюди позвав! Дак отак ти любиш Спінеллочча, отакий ти йому вірний товариш?

А Цеппа, не випускаючи її руки, підвів її до скрині, в якій був схований Спінеллоччо, і сказав їй:

― Не гнівайся, сусідко, а слухай сюди, що я тобі скажу: я любив і люблю Спінеллочча, мов рідного брата, а вчора пристеріг (хоч він того й не помітив), що, надуживаючи моєю довірою, він сходиться з моєю жінкою, як би з тобою. Тим, що я його все-таки люблю, не хочу я іншої помсти, як йому так за так заплатити: він з моєю жінкою жартував, а я хочу пожартувати з тобою. Коли ти на се не згодна, то я йому тої кривди плазом не пущу ― таке йому вкою, що ні він сам, ні ти раді не будете!

Почувши тую мову і повіривши сусідові (бо він іще чимало слів до того приточив), Спінеллоччова жінка сказала:

― Ну що ж, Цеппоньку, як ти вже хочеш, щоб помста на мені окошилась, то нехай; зроби тільки так, щоб за се діло твоя жінка на мене не ворогувала, бо хоч вона мені й недобре вчинила, та я б не хотіла з нею розкуматися.

― За се не журись, ― одказав Цеппа, ― я все влаштую, а крім того, дам тобі гарну цяцю, що ти такої зроду не бачила.

Сеє сказавши, обійняв її й поцілував, а потім поклав на скриню, в якій сидів її чоловік, та й почав утішатися з нею до любої вподоби. Сидячи в скрині, Спінеллоччо слухав усю їхню розмову, чув і їхнє вовтузіння, од якого віко ходором ходило, і мало не розсівся з жалю й досади; якби був не боявся Цеппи, то добре вибештував би жінку з своєї схованки. Але потім подумав, що він же перший скривдив свого товариша і Цеппа мав рацію так учинити, ще й обійшовся з ним по-людськи, як приятель. Гаразд, сказав він собі, якщо тільки Цеппа того захоче, я буду йому ще ліпшим товаришем, ніж досі.

Набувшися досхочу з сусідкою, Цеппа зліз із скрині, а як вона спитала, де та цяцька, що він їй обіцяв, він одімкнув двері й покликав свою жінку. Та сказала їй, осміхнувшись:

― Ну, сусідонько, ти оддала мені печеним за варене.

Тоді Цеппа й каже жінці:

― А відімкни лишень скриню.

Жінка відімкнула, і Цеппа показав сусідці чоловіка. Довга б то була річ ― розказувати, хто з них дужче засоромився: чи Спінеллоччо, як він побачив Цеппу, котрий, виходить, знав його вину, чи його жінка, як побачила чоловіка, котрий, як вона щойно дізналась, чув усе, що робилось над його головою.

― Отсе тобі та цяця, що я казав, ― промовив Цеппа до сусідки.

Спінеллоччо виліз із скрині і, не заходячи в жодну сварку, сказав:

― Ну, Цеппо, тепер ми з тобою сквитувались. Ти говорив допіру моїй жінці, що найкраще буде лишитись нам друзями, а тим, що в нас нема нічого окремого, опріч жінок, то нехай і вони будуть у нас спільними.

Цеппа на те пристав, і вони всі вчотирьох сіли любо-мирно обідати. З того часу у кожної сусідки було по два чоловіки, і в кожного сусіда по дві жінки, і ніколи в світі вони за те не сварились і не сперечались.

Оповідка дев'ята

Маестро Сімоне, лікар, хоче вступити в братство колобродів; Бруно й Буффальмакко велять йому прийти вночі в одне місце і скидають його в яму з лайном

Дами ще пожартували деякий час із двох сієнців, що жінок своїх усуспільнили; тоді королева, якій випадало говорити передостанній, щоб не порушити Діонеєвого права, почала такими словами:

― Любії мої подруги, Спінеллоччо цілком заслужив тої штуки, що встругнув йому Цеппа; я гадаю (та й Пампінея допіру на те вказала), що не годиться судити занадто строго, коли хто одурить по заслузі дурисвіта або над тим поглумиться, хто сам на глум наривається. Ми вже чули про те, як декого по заслузі одурено, а зараз я вам розкажу про одного телепня, що сам себе на глум подав; тих, хто над ним наглумився, не ганити слід, а хвалити. На сей раз потерпілим був лікар, що приїхав до Флоренції з Болоньї в білячій шапці на баранячій голові{282}.

Ми часто бачимо, як наші краяни повертаються з Болоньї додому хто суддею, хто лікарем, хто нотарем у довгих та широких хламидах, у шарлаті та білячих хутрах, ― усе пишні та розкішні, а як до діла дійдеться, то нікудишні. Серед тих, що недавно приїхали, був такий собі маестро Сімоне да Вілла{283}, багатий не стільки на знання, скільки на спадки батьківські, хоч і величався доктором медицини та пишався пурпуровою мантією; поселився він на вулиці, що тепер зветься Гарбузовою.

У сього новоприбулого медика була чудернацька звичка (і не тільки ся одна): хоч кого було побачить, що по вулиці пройде, зараз розпитує людей, хто воно й що, і так уже до всіх придивляється і принюхується, ніби збирається по їхній ході та рухах ліки прописувати. Звернув він своє допитливе око і на двох малярів, про яких уже сьогодні аж двічі говорено ― на Бруна й Буффальмакка, що завжди тримались разом і мешкали з ним по сусідству. Найбільше те його вдарило, що жили вони надто весело й безтурботно; став він про них у того й того розпитувати і дізнався, що то маляри, люди невеликого,