Читати книжки он-лайн » Поезія 📜🎼🌹 » Сонети. Світовий сонет

Читати книгу - "Сонети. Світовий сонет"

216
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 176 177 178 ... 224
Перейти на сторінку:
гарно повиваєш ти свій гріх, Мов хробака — троянда запахуща, Як переводить сором свій на сміх Твоя душа, в сяйній забаві суща! Який же майстер — твій прудкий язик, Що схвалює твої амурні вправи, З масних пригод карбує золотник, Свій осуд обертає в сяйво слави! Яке прекрасне і ясне житло Заселене принадливим пороком, Де дух краси болотом занесло, Та все блищить, куди не кинеш оком! Твій привілей — мов лезо; та не ріж Так часто, бо затупиться твій ніж! 96 Тебе ганьблять за молодості знади, За те ж і хвалить хтось вряди-годи, Та дивина: всі твої знади й вади В чесноти обертаються завжди. Скло в персні королеви сяять буде, Зростатиме в ціні, як діамант: Так перетворюються в правду блуди, Що їх являє твій ясний талант. Передушити може вовк отару, Ягня зігравши; можеш так і ти, Уживши всю могуть свойого чару, Наївних безліч із пуття звести. Та я цього не хочу — прагну я, Щоб не зганьбилося твоє ім'я! 97 Розлуки час прийшов, як та зима, Хоч надворі стояло літо миле, Яка груднева голизна і тьма, Які студені дні мене душили! Втім, літо одійшло хтозна-куди, Відлинув рік летючий, наче птиця; Вже й осінь принесла свої плоди, Сумна, немов на погребі вдовиця, її дари, мов сироти, стоять, Шукають батька їх скорботні очі; Ждучи тебе, мов літню благодать, Зніміли по садах пташки співочі. А як озвуться, то хіба про те, Що скоро листя снігом замете. 98 Я був без тебе, як весна безжурна Взялася в зелень одягати світ; • Сміявся в небі хмурий лик Сатурна, Дух молодості слав йому привіт. Та не вдалося чарівному квітню Красою зел примусити мене Розповісти якусь пригоду літню, В пучок зібрати цвіття медяне. Мене не дивували ні лілеї, Ані палких троянд краса бучна, Бо тільки ти — взірець краси тієї, Що нам являє споконвік весна. А та весна була мені зимою, Бо гралась, наче тінь твоя, зі мною. 99 Фіалці ранній так я докоряв: «Як пахощі, о злодійко мала, В моєї ти не викрала любові, Скажи мені, а де ти їх взяла?» Лілею шпетив я при кожнім слові, Що рук твоїх забрала білизну, І майоран, що вкрав твоє волосся… Одну троянду бачив я сумну — їй червоніть від страму довелося; А друга — та збіліла, мов зола; А третя — та і біла, і багряна, І запашна — бо в тебе все взяла! — її зжере за кару тля погана. Я бачив
1 ... 176 177 178 ... 224
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонети. Світовий сонет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонети. Світовий сонет"