Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Вічне життя Смерті, Лю Цисінь

Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

172
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 177 178 179 ... 184
Перейти на сторінку:
сподіваючись побачити якісь культурні реліквії, вивезені нею з Плутона на борту «Зоряного кільця», — але даремно. Опустившись на коліна біля старовинного дерев’яного столика, Томоко налила їм чаю, але цього разу без довгих етапів чя-но ю. Чайне листя в чашках зібралося на дні, навіваючи спогади про зелені верхівки невеличкого лісу, а за ароматом нагадувало Лун Цзин[30].

Чен Сінь і Ґуань Їфань ніяк не могли повірити в те, що це не сон.

— Цей Усесвіт — подарунок Юнь Тяньміна вам обом, — почала розмову Томоко.

— Я думаю, що він подарований лише Чен Сінь, — заперечив Їфань.

— Ні, ви також значитеся серед одержувачів. Інформація про вас була пізніше додана до системи розпізнавання, інакше ви сюди просто не потрапили б. Юнь Тяньмін сподівається, що вам вдасться перечекати кінець нашого великого Всесвіту всередині цього невеличкого. Згодом ви повернетеся у великий Усесвіт після нового Великого вибуху, щоб побачити райські кущі Едемського саду на власні очі. Зараз ми існуємо в незалежній часовій шкалі, тоді як для великого Всесвіту назовні час минає з надзвичайною швидкістю — таким чином, вам має вистачити тривалості життя, аби застати його кінець. Згідно з підрахунками, великий Всесвіт досягне стану сингулярності вже за 10 років.

— Якщо новий Великий вибух таки станеться, яким чином ми зможемо дізнатися про це? — запитав Ґуань Їфань.

— Ми неодмінно дізнаємося. Супермембрана здатна передавати інформацію про загальні показники стану Всесвіту.

Слова Томоко нагадали Чен Сінь висічене в скелі послання Юнь Тяньміна та АА, але Їфань подумав про інше: згадку Томоко про Едемський сад нового Всесвіту. Це поняття широко використовувало галактичне людство, і тут могло бути лише два пояснення. Перше — простий збіг у виборі термінології, і друге, більш жахливе, — трисоляріани все-таки знайшли сховок галактичного людства. Про правильність цієї версії свідчив швидкий приліт Юнь Тяньміна до Блакитної планети, отже, перший трисоляріанський флот отаборився десь неподалік. А якщо трисоляріани досягли у своєму розвитку технологій створення мікровсесвітів, то це неабияка загроза існуванню галактичного людства…

Але Їфань одразу голосно розсміявся.

— Ти чого? — здивовано запитала Чен Сінь.

— Це я з себе сміюся.

І справді: відтоді як він полишив Світ ІІ і вони потрапили до цього малого Всесвіту, минуло 18,9 мільйона років. Після цього в шкалі часу великого Всесвіту також спливли вже сотні мільйонів років. Він переймається про давно померлих.

— Ти зустрічалася з Юнь Тяньмінем? — запитала Чен Сінь.

— Ні, ніколи, — похитала головою Томоко.

— А з АА?

— Востаннє я бачила її на Землі.

— Тоді яким чином ти тут опинилася?

— Всесвіт 647 був створений із певною метою. Я існувала тут від моменту створення. Не забувайте, що я по своїй суті є лише набором даних і з мене можна зняти будь-яку кількість копій.

— Але ж Юнь Тяньмін надіслав цей Усесвіт до Блакит­ної планети?

— Мені невідомо, що таке «Блакитна планета». Якщо це звичайна планета десь у великому Всесвіті, то Юнь Тяньмін жодним чином не зміг би доправити туди Всесвіт 647, оскільки це цілком незалежне утворення, що не існує в межах великого Всесвіту. Йому до снаги було лише надіслати вхід до Всесвіту 647.

— Чому тоді Юнь Тяньмін і АА не тут? — запитав Ґуань Їфань. Це було головним запитанням і Чен Сінь, але вона не зважилася озвучити його, бо боялася почути страшну відповідь.

Томоко знову похитала головою.

— Цього я не знаю. Він від початку мав допуск у моїй системі розпізнавання.

— А крім нього?

— Ніхто, лише ви троє.

Після тривалого мовчання Чен Сінь пояснила Ґуань Їфаню, в чому справа:

— АА завжди більше цікавилася життям тут і зараз. Її навряд чи захопила б пропозиція через десятки мільярдів років побачити новий Усесвіт.

— А я погодився б, — відповів Їфань. — Мені дійсно цікаво поглянути, яким буде Всесвіт, ще не спотворений впливом життя та цивілізацій, — справжнє уособлення найвищої гармонії та краси.

— Я також хочу потрапити туди, бо сингулярність і новий Великий вибух зітруть усі спогади про колишній Усесвіт. А я зможу передати бодай якісь спогади про людство.

Томоко урочисто кивнула у відповідь.

— Це гідне починання. Інші вже переймаються цим, але ти будеш першим представником цивілізації Сонячної системи, який докладе своїх зусиль до цього.

— Твої життєві цілі завжди були вищими за мої, — прошепотів Їфань їй на вухо. Чен Сінь не зрозуміла, він пожартував чи говорив серйозно.

Томоко встала й промовила:

— Що ж, нехай почнеться ваше життя у Всесвіті 647. Повернімося надвір і ще раз уважно огляньмо ваші володіння.

Вийшовши з будинку, вони побачили, що весняні польові роботи в розпалі: всі стовпоподібні роботизовані машини були зайняті посівною. Частина волочила граблі по ріллі (ґрунт був дуже пухким, і орати не було потреби), а решта роботів працювали сівачами. Техніка землеробства перебувала на вкрай низькому рівні: волокуш, борін чи сівалок не було помітно, лише граблі й мішки з насінням у маніпуляторах роботів. Простота на межі примітивності, але якимось чином ці роботи мали гармонійніший вигляд, ніж справжні фермери.

— Запасів продовольства вам має вистачити на два роки, а далі доведеться жити натуральним господарством. Насіннєвий фонд сформований із генетично модифікованих зразків, вкладених до капсули Юнь Тяньміна.

Ґуань Їфань дещо розгублено роздивлявся чорні лани.

— Мені здається, що гідропонічні автоматичні культиватори тут були б доречнішими.

— Усі земляни відчувають ностальгію саме за ґрунтом, — відповіла Чен Сінь. — Пам’ятаєш, що казав батько Скарлет у «Звіяних вітром»: «Земля — це єдина річ на світі, чого-небудь варта! Та ж це єдина річ на світі, тривкіша за всіх нас, затям це собі навік! Це єдине, заради чого варто працювати, за що варто боротись... За що варто й померти!»[31].

— Людство у Сонячній системі пролило всю свою кров без останку — ну, не рахуючи двох крапель — тебе й АА, — і яка з того користь? Люди зникли без сліду разом зі своєю землею. Назовні, у великому Всесвіті, минули сотні мільйонів років, і ти думаєш, що бодай хтось про них пам’ятає? Ця одержимість домом і землею, цей нескінченний підлітковий вік, коли ти вже не дитина, але все ще не наважуєшся відійти трохи далі за ворота, — це і стало першопричиною загибелі вашої цивілізації. Це гірка правда, хоча вона може й образити тебе.

Побачивши схвильованість Їфаня, Чен Сінь лише усміхнулася у відповідь.

— Ти не образив мене, бо всі твої слова правдиві. Ми з АА це знали, але не змогли допомогти людству. Ви, галактичне людство, також, швидше за все, не змогли б нічого вдіяти. Але не забувайте, що всі на борту «Гравітації» були в статусі полонених, перш ніж зробили вибір на користь галактичного майбутнього.

— Це правда, — погодився Їфань, трохи втрачаючи запал. — Я ніколи не відчував, що достатньо підготовлений для мандрівок у космосі.

Утім, якщо аналізувати за мірками готовності до виживання в космосі, то не так і багато є чоловіків, які підходять на цю роль. І, ймовірно, Чен Сінь ніколи не полюбила б когось подібного. Вона пригадала одного, який точно відповідав усім критеріям, — його слова досі лунали в неї в голові:

1 ... 177 178 179 ... 184
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вічне життя Смерті, Лю Цисінь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"