Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

пішли, двоє людей повільно вийшли з темної ущелини між скелями. Один був високий, а другий низький.

Вищий здавався жінкою. На ній був дивний білий халат із синіми візерунками з пір'я на рукавах, грудях і плечах. Однак він був схожий на пустельні шати квелодців. Талія була вузькою, але рукава і штани були незвично Сіель окими. У неї була голова з довгим сріблястим волоссям, а очі були темно-зелені, як найглибше озеро. На її обличчі було дві червоні лінії, але виразу обличчя у неї було небагато.

.

Вона довго дивилася на спини Брандо і Фреї, перш ніж заговорити.

Алоз, ти не збираєшся їх утримувати? Голос у неї був нейтральний і рівний, як звичайна вода.

,

Фу Луофа, ти повинен тримати свої атаки прихованими, як кігті та зуби. Інакше весело не буде. Вона почула схвильований голос.

Невисокій дівчинці було років чотирнадцять-п'ятнадцять. Її довге світле волосся було зав'язане в пару сліпучих хвостів. Вона була одягнена в традиційний шкіряний одяг більшості шукачів пригод, але на спині несла важкий залізний ящик заввишки з людину. Якщо подивитися на залізну коробку, то можна побачити візерунок з п'яти з'єднаних між собою зірок.

?

Фу Луофа на мить задумався: «Тоді чому ти напав на них, Алозе?

,

Ти такий нудний, Фу Луофа. Це було лише маленьке випробування.

Не дивно, що ваша влада впала більш ніж на дев'яносто вісім відсотків. Я переживав, що з Законом Золота щось не так.

Фу Луофа, я дуже не хочу виходити заміж за таку нудну людину, як ти.

Алоз, ми дракони.

«Люди» – це лише референс. Забудь про це, я не хочу з тобою про це говорити. Цей чоловік насправді взяв твою сережку, Фу Луофа. Невже він не знає, що це означає?

.

Вона пирхнула, коли говорила.

.

Фу Луофа глянув на неї і цього разу не відповів.

Забудь про це, який нудний хлопець. Але я дуже хочу бачити їхні вирази обличчя, коли вони бачать цей маленький подарунок. Я чув, що люди дуже жадібні істоти.

Хіба ви не тут, щоб знайти легенду про Золоте фруктове дерево, Алоз? Чому ви їм його подарували?

Погодьтеся, легенда про Золоте фруктове дерево не така цікава, як боротьба маленьких істот. Я вирішив подарувати цю пригоду цим двом маленьким хлопцям. Крім того, я думаю, що людина виглядає досить звично. Можливо, він має якесь відношення до Короля Лицаря.

Фу Луофа обернувся і подивився на неї: «Ти знаєш короля лицаря?»

Алоз одразу закашлявся: Це просто приказка, просто приказка, Фу Луофа!

?

Що плануєте? — байдуже запитала довговолоса дівчина.

Нічого, лише невеликий тест.

.

Алоз знову пирхнув.

.

Фу Луофа насупився.

.

Коли Лето побачив, що Брендель і Фрея повертаються, вони вже поселили біженців і готували їжу. Здалеку на дні долини стояв невеликий клаптик диму, оповитий густим туманом, що додало цьому місцю трохи жвавості.

,

Після ночі бою і найманці, і ополчення були виснажені. Коли Брандо проїжджав крізь натовп, він побачив багато людей, які зібралися по двоє і по троє, і заснув. Однак знайшлися біженці, які проявили ініціативу доставити їжу людям, які їх захищали. Вони розбудили сплячих солдатів, а потім принесли їм гарячу їжу, що парувала.

!

Брандо побачив цю сцену і не міг не відчути трохи полегшення. Можна сказати, що якби не він, не залишилося б і десятої частини цих людей. Він змінив життя цих людей, і ці люди змінили більше людей. Так потроху змінювалася історія.

Хоча зараз вона була ще дуже слабкою, але поступово набирала силу.

,

Брандо познайомився з ветераном Листопадової війни, босом Клубу історій Червоного Мідного Дракона. Інша сторона прошепотіла йому, чи не хоче він негайно піти. Але коли Брандо озирнувся, то побачив Сіель а і Сью, які міцно спали на дерев'яному ящику неподалік. Потім він подивився на інших, весь табір мовчав.

.

Він на мить замислився і похитав головою. Так чи інакше, його план вже був виконаний більш ніж наполовину. Не треба було сильно тиснути на цих людей. Час у Казковій країні був нескінченно близький до того, щоб зупинитися вночі. Поки вони чекали до ранку, щоб вирушити в дорогу, вони могли випереджати армію Мадари.

,

Адже вихід на північ долини знаходився майже на березі річки на північ від Долини гострих каменів. Перемога вже була в полі зору.

.

Ви відпочили, дядьку Ретто? — спитав Брандо.

Пане, не хвилюйтеся. Я найманець. У такому середовищі ми найкраще дбаємо про себе. Ретто поплескав його по грудях і посміхнувся.

.

Брандо кивнув.

Тоді, Фрея, ти теж повинна лягти спати. Він знову обернувся і подивився на хвостату дівчину, яка днями і ночами не заплющувала очей. Хоча Святі Слова Очищення мали силу відновлювати фізичні сили, вони не могли компенсувати душевне виснаження.

.

Фрея швидко похитала головою. Я все ще можу триматися, Брандо.

,

Це наказ, Фрея. – сказав Брандо.

,

Я, І

!

Фрея не могла стриматися, щоб не розширити очі. Що вона хотіла сказати? Вона повинна була підкорятися його наказам? Вона повинна бути капітаном ополчення! Але коли вона подивилася на Брандо і подумала про героїчну поведінку юнака, коли він вів їх через ворогів десять разів, навіть у сто разів більше, ніж за них. Вона не могла не втратити дар мови. Наче щось само собою зрозуміле, їй залишалося тільки опустити голову і кивнути.

,

Я, розумію. — відповіла вона.

Брандо не помітив м'якості в тоні майбутньої Валькірії. Побачивши, як вона йде, він повернувся назад і недбало запитав Ретто: До речі, де римлянин?

.

Римлянка якраз їхала попереду групи. — сказав Ретто, глянувши на передню частину групи. Вираз його обличчя був такий, наче він щойно став свідком чудесної сцени.

«Осідлати» коня? Брандо не помітив його виразу обличчя і лише розгублено запитав. Він подумав, що ця проклята дівчина прив'язала себе до коня і знову збожеволіла. Він не міг не задуматися, чи не забула майбутня купчиня біль через те, що він деякий час не давав їй уроку.

?

Але не встиг він закінчити думати, як почув ззаду привітання. Ой, Брандо, ти повернувся?

.

Характер голосу давав зрозуміти, що він належав недбайливій панночці.

?

Він вчасно обернувся і побачив перед ним якусь купецьку дівчину на коні з самовдоволеним виразом обличчя. Брандо придивився ближче. Ця дівчина насправді навчилася їздити верхи?

Ви, як навчилися? Настала його черга дивуватися. Він міг навчитися їздити