Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

Баляда
Два лицарі мертвих, два привиди білих В сніговій пустелі, кудись без мети, Несуться на конях в краях омертвілих. Блищать і синіють навколо льоди. Блищить і синіє крижане каміння. Біліють, як саван, холодні сніги. Не блискає сонце, не ллється проміння, Мовчання суворе і жах навкруги. Мовчання і тиш в онімілій рівнині. Усе скам’яніло, ніщо не зідхне. І мертво і тоскно в беззвучній країні, І вихор ніколи не віє, не дме. Два вершники мертвих, в кольчузі і зброї, Як духи крилаті, в пустелі летять, І будять супокій землі льодової, Виблискує броня і шаблі блищать. Льодами, снігами дорога забита, І страшно в країні могильного сна; Лиш стукають дзвінко в пустелі копита, І стогне ритмічно за ними луна… На конях безумних, два привиди білих В крижаному царстві летять без мети, Хвилюють супокій країв омертвілих. Блищать і синіють навколо льоди… Кажуть…
Кажуть: – зимою прийшли й розстріляли, — Скрикнула мати, упала до ніг. …Сон мені буряно сниться, Зойки і сніг. Тільки й почулося: — Мамо, прощайте! Мабуть, улучили в серце моє… …Сон мені сниться і сниться, Хтось мені меч подає. Ворожили вороже ворожки…
Ворожили вороже ворожки: – Не помоляться навіть і троє. А на день – Великодень – ридання І зброя. А на день – Великодень – протре мені очи: – Лютить ворог своїй ворогині.