Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

й після повер­нення він підлягає повному обшуку та огляду в присутності лікаря, ЧПНУ. Перебування засудженого з батьками поза виховною колонією можливе тіль­ки в межах населеного пункту за місцем дислокації виховної колонії і має закінчуватися не пізніше двадцятої години. Загальна тривалість перебування за межами виховної колонії встановлюється начальником, і не може перевищу­вати восьми годин, а для проведення короткострокових побачень — часу, вста­новленого КВК України.

3. Для виходу за межі установи засудженому видаються посвідчення та до­відка відповідного зразка. Після повернення до колонії їх здають ЧПНУ.

Перебуваючи поза межами виховної колонії засуджені зобов’язані: постій­но перебувати разом з батьками і пересуватися під їх супроводом; дотримува­ти правил громадського порядку; повертатися до установи в термін, встанов­лений адміністрацією установи; в разі неможливості з об’єктивних обставин повернутися до установи в установлений термін, негайно повідомити ЧПНУ, вказавши місце свого перебування; на вимогу працівників виховної колонії або працівників міліції пред’являти посвідчення про право проведення корот­кострокового побачення за межами колонії та довідку.

Засудженим забороняється: залишати межі населеного пункту, в якому розташована установа, вживати алкогольні напої та інші вироби на спиртовій основі; курити; проносити в установу предмети, вироби і речовини, зберігання яких заборонено.

4. Якщо під час перебування неповнолітнього з батьками за межами вихо­вної колонії будуть встановлені порушення правил поведінки або виявлені під час обшуку приховані заборонені предмети, вироби чи речовини, ознаки сп’я­ніння чи тілесні ушкодження, — вживаються заходи щодо притягнення вин­них осіб до відповідальності.

5. Серед заходів заохочення, що застосовуються до неповнолітніх засудже­них, новелою є надання їм права в супроводі працівників колонії відвідувати культурно-видовищні і спортивні заходи за межами виховної колонії. Як пра­вило, таке заохочення застосовується до засуджених, які тримаються в діль­ниці соціальної адаптації виховної колонії. Засуджені можуть зняти кошти зі своїх особових рахунків для оплати квитків на ці заходи.

Начальник виховної колонії (за письмовим погодженням з територіальним органом управління ДДУПВП) в наказі визначає склад осіб, яким в порядку заохочення надано таке право. Кількість засуджених, які одночасно виводять­ся за межі колонії, не повинна перевищувати п’ятнадцяти осіб, їх охорона та нагляд, здійснюється відповідно до встановлених вимог.

6. Вихід за межі виховної колонії може бути призупинений у разі прове­дення протиепідемічних заходів в установі чи в місцевості, в якій вона розта­шована, і поновлюється після зняття карантинних обмежень.

Стаття 145. Заходи стягнення, що застосовуються до засудже­них неповнолітніх

За порушення встановленого порядку і умов відбування покарання до за­суджених неповнолітніх можуть застосовуватися такі заходи стягнення:

попередження;

догана;

сувора догана;

призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і те­риторії колонії;

скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтею 143 цього Кодексу;

поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до десяти діб з виведен­ням чи без виведення на навчання або роботу.

1. Перелік заходів стягнення, встановлених ст. 132 КВК України, які за­стосовуються до засуджених, що відбувають покарання у виді позбавлення во­лі, є вичерпним і поширеному тлумаченню не підлягає. За загальним прави­лом, порядок їх застосування до неповнолітніх засуджених є подібним поряд­ку застосування стягнень до дорослих (ст. 141 КВК): враховуються причини, обставини й мотиви вчинення порушення, поведінка особи до вчинення про­ступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також особисті по­яснення засудженого щодо суті проступку.

Стягнення повинні відповідати характеру й тяжкості вчиненого засудже­ним порушення. За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається од­не стягнення. Воно може бути застосоване до особи не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв’язку з ним проводилася перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення правопорушення. До виконання стягнення звертається негайно, у виняткових випадках — не пі­зніше одного місяця з дня його накладення, і якщо в цей період воно не було звернено до виконання, то таке стягнення не виконується.

2. Враховуючи специфіку контингенту, що утримується у виховних коло­ніях, перелік застосовуваних до нього заходів стягнення, поряд з загальними, має певні особливості. До неповнолітніх засуджених не застосовується дис­циплінарний штраф, поміщення в карцер без виведення на роботу на строк до п’ятнадцяти діб, переведення до ПКТ (ОК) на строк до трьох місяців.

3. За порушення встановленого порядку і умов відбування покарання до засуджених неповнолітніх можуть застосовуватися такі заходи стягнення: по­передження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії; скасування поліпшених умов три­мання, передбачених ст. 143 цього Кодексу; поміщення в ДІЗО на строк до 10 діб (до 15 діб для повнолітніх засуджених), з виведенням чи без виведення на на­вчання або на роботу. Звичайно, утримання неповнолітнього в ДІЗО без виве­дення на навчання або на роботу є більш суворим стягненням, на практиці во­но застосовується виключно рідко. Навпаки, в деяких виховних колоніях вза­галі поміщення неповнолітнього засудженого в дисциплінарний ізолятор — надзвичайна подія, ці приміщення протягом тривалого часу залишаються по­рожніми, завдяки застосуванню новітніх психологічних моделей виховання і поводження з ними.

У ДІЗО засуджений направляється за мотивованою постановою лише на­чальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки, з визначенням певно­го строку тримання. Протягом перебування там до нього (при вчиненні ново­го проступку) можуть бути застосовані всі інші заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в ДІЗО. Про умови тримання засудженого в ДІЗО див. п. 88 розділу XVII ПВР УВП.

Найсуворішим стягненням для неповнолітніх за порушення встановлено­го порядку відбування покарання може бути позбавлення поліпшених умов тримання (ст. 143 КВК). Повторне надання такого права можливе не раніш як через шість місяців з дня відбуття стягнення.

4. Стягнення у виді попередження або догани, призначення на