Читати книгу - "Принц Ґаллії"

Мені слід було виїхати ще вчора ввечері, коли я отримав листа від невістки.

— Марія послала до тебе гінця?

— Власне, тому я й приїхав так рано. З паном де Шатоф’єром ми зустрілися на півдорозі.

— Марія щось знала про плани Фернандо?

— Дещо, але нічого конкретного. Виявляється, Фернандо має звичку розмовляти уві сні, особливо, коли вип’є. До пори до часу Марія мовчала, бо любить його, але вчора вночі він бурмотів про такі жахіття, що вона, хоч і нічого гаразд не зрозуміла, дуже злякалася і вирішила негайно сповістити мене, що Фернандо, на її думку, вліз у якусь небезпечну авантюру. Особливо Марія згадала його слова про те, що, мовляв, святий шкарбан от-от здохне.

— Святий шкарбан? — вражено перепитав Філіп; він знав, що так єзуїти прозивають між собою Павла VII. — Інморте готує замах і на папу?

— Боюся, що вже не готує, — похмуро відповів Альфонсо. — Якраз учора ввечері надійшло повідомлення, що найсвятіший отець при смерті.

Бланка перехрестилася:

— Матінко Божа! Що ж це таке коїться?!

— Півнóчі я перебився, не знаючи, як вчинити. Лише перед світанком я врешті зважився, взяв з собою два десятки ґвардійців і поїхав до вас. Та, на жаль, спізнився.

— Ти вже розмовляв з Фернандо?

— Так. Він благав простити його, клявся, що більше не буде. Він стверджує, що то була ініціатива Інморте, а сам він ні про що таке навіть думати не смів. За його словами, Інморте спокусив його, запаморочив йому голову. Тепер він обіцяє негайно порвати з єзуїтами і надалі бути слухняним хлопчиком.

— Він розкрив тобі деталі змови?

— Фернандо сказав, що Інморте тримає їх у таємниці. Йому відомо лише те, що мене мають отруїти і що замах заплановано на кінець листопада. І до речі, Фернандо підтвердив, що хвороба найсвятішого отця — справа рук єзуїтів. Інморте довідався, що готується відлучення його ордену від церкви, і влаштував отруєння папи.

Бланка знову перехрестилася:

— Ну, це вже занадто! Вони вкрай знахабніли, єретики!… Будемо сподіватися, що з Божою допомогою найсвятіший отець незабаром видужає.

— Однак, — додав Філіп, — йому краще не баритися з виданням булли про відлучення.

Альфонсо ще дужче спохмурнів:

— Для цього треба зібрати засідання священної конґреґації. А це може зробити або папа, який, судячи з повідомлень, не годен навіть встати з ліжка, або кардинал-камерлінґ — а його лояльність до єзуїтів загальновідома.

— Кепські справи, — резюмував Філіп. — Тепер будьте пильні, Альфонсо. Якщо єзуїтам вдалося добратися до найсвятішого отця…

Король кивнув:

— Відтепер я буду насторожі. Головне, що я попереджений. А хто попереджений, той озброєний. Я негайно видам указ про позбавлення Фернандо всіх прав на престол і молитиму Бога, щоб Констанца скоріше подарувала мені спадкоємця.

Філіп з сумнівом похитав головою.

„У Кастилії королівські укази рідко переживають своїх королів,“ — подумав він.

А Бланка сказала:

— Ти знаєш, брате, я не жорстока людина. І не кровожерлива. Але на твоєму місці…

Альфонсо важко зітхнув:

— Мабуть, твоя правда, сестричко. Так, безперечно, вчинив би наш батько. Так, напевно, вчинила б ти. Але я… Я ж усе пам’ятаю! В дитинстві ми з Фернандо були найліпшими друзями, разом виховувалися, разом грали в різні ігри, згодом упадали за одними й тими ж дівчатами… Що й казати! Боюсь, я нікудишній король. Батько постійно втовкмачував мені, що в державних справах не можна давати волю людським слабостям, та я виявився поганим учнем… Ех, Бланко, даремно ти не народилася чоловіком і моїм старшим братом.

Бланка поглянула на Філіпа і сором’язливо всміхнулася, ніби кажучи: „Бути жінкою теж непогано.“

— Мого чоловіка схопили? — спитала вона.

— Поки ні. Та навіть якщо йому вдасться втекти, щодо розлучення не турбуйся — я все улагоджу. Це займе щонайбільше півроку. Тільки-но ґраф Біскайський буде засуджений… Ага, мало не забув. Кузина Марґарита не хоче широкого розголосу, що цілком зрозуміло, і збирається зажадати від Сенату передачі справи на розгляд малої колеґії, що складається з короля, верховного судді та єпископа Памплонського. Гадаю, з цією метою вона попросить вас свідчити перед Судовою Палатою, що ґраф учинив державний злочин, внаслідок чого загинув Рікард Іверо.

— Рікард мертвий! — вигукнула Бланка. — Вони що, забили його до смерті?

— Ні. Просто він випив отруту, знаходячись при здоровому розумі і твердій пам’яті… так, принаймні, каже Марґарита. А як воно було насправді — сам він отруївся чи вона змусила його до цього — одному лише Богові відомо.

— Бідна Гелена, — прошептала Бланка. — Бідолаха… А втім, для неї це краще, ніж публічний суд і покарання Рікарда. Нехай вона думає, що він був убитий ґрафом Біскайським.

— Марґарита вважає так само. Вона вже розмовляла з кузинами Жоаною та Адель і взяла з них слово тримати язика за зубами. Ви теж нічого не знаєте, добре?

— Добре… Ні, стривай, так не годиться. Незабаром Гелена прийде до мене плакатися — дивно, що вона досі не прийшла…

— Поговоривши з Марґаритою, вона відразу поїхала до садиби лісника і ще не повернулася звідти.

— От і добре. Поки вона там, мені треба побалакати з Марґаритою. Ми маємо вирішити, що казати Гелені і як брехати їй переконливіше… — Бланка зітхнула. — Не люблю брехні, але часом вона — велике благо.

Вони трохи помовчали, обмінюючись швидкими поглядами, потім король запитав:

— А ти що робитимеш, сестричко? Може, повернешся до Толедо? Мені дуже бракувало тебе останнім часом, а з Нориним заміжжям я взагалі осиротів. Певна річ, у мене є Констанца, але вона не зможе замінити мені сестер — особливо тебе. Подумай над моєю пропозицією, Бланко. Ти ще молоденька, поспішати тобі нікуди, поживи кілька років у своє задоволення, потім знайдеш собі нового чоловіка… Між іншим, я остаточно помирився з араґонським королем, всі минулі сварки забуті, і я впевнений, що він радо віддасть за тебе свою синочка.

Бланка рішуче похитала головою:

— Ні,