Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

на квадратний кілометр). Натомість багато островів із інтенсивним рільництвом досягли густоти населення, що перевищує 46 осіб на квадратний кілометр. На Тонґа, Самоа та островах Товариства цей показник сягає 81—96 осіб на квадратний кілометр, а на Гаваях — 116. На найвищій сходинці із 425 особами на квадратний кілометр розмістився високий острів Анута, чиє населення залучило фактично всю землю в обіг інтенсивного харчового виробництва, втиснувши 160 осіб населення в 37 гектарів площі острова і тим самим приєднавшись до лав найгустонаселе- ніших самодостатніх місць світу. Густота населення о. Анута перевищує аналогічний показник Нідерландів і навіть наближається до рівня Бангладеш.

Чисельність населення — це добуток густоти населення (кількості осіб на квадратний кілометр) і площі (кількості квадратних кілометрів). Однак доречною для нас є не площа острова, а площа політичного утворення, яке може бути і меншим, і більшим, ніж один острів. З одного боку, сусідні острови можуть об’єднатися в єдине політичне утворення, а з іншого боку, чимало окремо взятих островів із почленованим рельєфом подроблені на багато незалежних політичних утворень. Отже, територія політичного утворення змінювалася не тільки залежно від площі острова, а й у зв’язку із його почленованістю та ізольованістю.

У випадку невеликих ізольованих островів без значних географічних перешкод для внутрішньої комунікації весь острів об’єднувався під одним політичним утворенням — як, приміром, Анута із її 160 жителями. Чимало більших островів так ніколи й не досягли політичного об’єднання через те, що їхнє населення складалося або із розпорошених ватаг по кілька десятків мисливців-збирачів у кожній (острови Чатем і Південний острів Нової Зеландії), або із рільників, розділених великими відстанями (решта Нової Зеландії), або із рільників окремих густонаселених місцевостей, розділених почленованим рельєфом, який перешкоджає політичному об’єднанню. Наприклад, мешканці сусідніх крутосхилих долин Маркізьких островів підтримують контакти між собою переважно морем; кожна з долин оформилася в незалежне політичне утворення із кількома тисячами мешканців; і, як наслідок, більшість великих островів Маркізького архіпелагу залишаються поділеними на багато окремих політичних утворень.

Рельєфи різних островів у архіпелагах Тонга, Самоа, Товариства і Гаваї, допускали політичне об’єднання в межах острова, завдяки чому там поставали політичні утворення з населенням 10 тис. осіб і більше (понад ЗО тис. осіб на великих гавайських островах). Відстані між островами Тонґанського архіпелагу, а також між Тонга та сусідніми архіпелагами були помірними, що дало змогу врешті-решт створити багатоострівну імперію, котра об’єднувала 40 тис. осіб. Отже, полінезійські політичні об’єднання варіювалися в розмірі від кількох десятків до 40 тис. осіб.

Чисельність населення окремого політичного утворення в поєднанні із його густотою впливали на полінезійську технологію, а також економічну, соціальну та політичну організацію. Загалом, що більший розмір і що вища густота, то складнішою і спеціалізованішою була технологія та організація, причини чого ми детальніше розглянемо в подальших розділах книжки. Якщо коротко, в густонаселеному регіоні лише частина населення займається рільництвом, але її мобілізовано на інтенсивне харчове виробництво, яке дає надлишки для прогодування невиробників. До невиробників, які мобілізували їх, належать вожді, жерці, чиновники і воїни. Найбільші політичні утворення могли зібрати великі трудові ресурси для спорудження зрошувальних систем та сажалок, які ще більше інтенсифікували харчове виробництво. Такі процеси особливо помітно протікали на островах Тонга, Самоа й Товариства, які були родючими, густонаселеними та відносно великими за полінезійськими мірками. Свого піку ця тенденція досягла на Гавайському архіпелазі, котрий складався із найбільших тропічних островів Полінезії і де висока густота населення й велика площа суші означали, що окремі вожді потенційно матимуть під рукою дуже великі трудові ресурси.

Відмінності в чисельності та густоті населення викликали подальші варіації серед полінезійських суспільств. Економіка найпростішого типу була притаманною островам із найнижчою густотою (приміром мисливцям-зби- рачам Чатемських островів), малою чисельністю населення (дрібні атоли) або з тим і тим. У таких суспільствах кожне господарство виробляло лише те і стільки, що і скільки потребувало саме; тому тут була незначна економічна спеціалізація або взагалі ніякої. Спеціалізація зростала на більших, густо- населеніших островах, досягши піку на островах Самоа, Товариства, а надто на Тонга і Гаваях. Два останні архіпелаги утримували спадкових напівпрофе- сійних ремісників, зокрема будівельників човнів, мореплавців, каменярів, птахоловів і татуювальників.

Аналогічно варіювалася соціальна складність. Знову-таки, на Чатемських островах і атолах жили найпростіші, найегалітарніші суспільства. Хоча на цих островах затрималася первісна полінезійська вождівська традиція, їхні вожді не носили ніяких або майже ніяких розпізнавальних знаків, жили в звичайнісіньких хатинах, як і простолюд, та вирощували або знаходили харч для себе, як і всі інші. Соціальне вирізнення та вождівські повноваження зростали на густонаселених островах із великими політичними утвореннями, особливо кидаючись в око на островах Тонга і Товариства.

Полінезійська соціальна складність також кульмінує на Гавайському архіпелазі, де осіб вождівського походження ділили на вісім ієрархічно впорядкованих родів. Члени цих вождівських родів не одружувалися із простолюдом, а лише між собою — інколи навіть із сиблінгами15 або напівсиблін- ґами16. Простолюд повинен був падати ниць перед вождями високого рангу. Всіх членів вождівських родів, чиновників та деяких ремісників було звільнено від потреби брати участь у харчовому виробництві.

Політична організація характеризувалася тією самою моделлю. На Ча- темських островах і на атолах вождям розпоряджатися майже не було якими ресурсами, рішення ухвалювали в ході загальних обговорень, а землею володіла вся громада, а не вожді. В більших і густонаселеніших політичних утвореннях вожді мали більший авторитет. Найвищого рівня політична складність досягла на Тонга та Гаваях, де повноваження спадкових вождів наближалися до повноважень королів у інших частинах світу і де землю контролювали вожді, а не простолюд. Через призначених чиновників, котрі діяли як їхні агенти, вожді реквізували в простолюду харч і рекрутували їх для виконання трудових повинностей на великих будівельних проектах, які різнилися від острова до острова: зрошувальні системи й сажалки на Гаваях, танцювальні й бенкетні центри на Маркізах, усипальниці вождів на Тонга та храми на Гаваях, островах Товариства і острові Пасхи.

На момент прибуття європейців у XVIII сторіччі тонґанське вождівство вже перетворилося на міжархіпелагову імперію. Оскільки сам тонґанський архіпелаг був географічно компактний і охоплював кілька великих островів із непочленованим рельєфом, кожен острів досягнув об’єднання під владою одного вождя; потім спадкові вожді найбільшого тонґанського острова (Тонґатапу) об’єднали увесь архіпелаг, а згодом завоювали острови за межами архіпелагу, віддалені аж на 800 кілометрів. Вони започаткували да- лекобіжну торгівлю із Фіджі та Самоа, заснували тонґанські поселення на Фіджі та почали здійснювати набіги туди, зрештою загарбавши частину архіпелагу. Завоювання й керування цією протоімперією здійснювали за допомогою флоту, що складався із великих човнів, кожен із