Читати книгу - "Лице ненависті"

роздивлявся його уважно, гадаю, що тему нью-йоркських парадів слід вичерпати, бо вони варті оповіді.

Річ у тім, що нью-йоркці обожнюють паради; в цьому в них — щось від психології російських царів, які вважали за можливе цілі дивізії вбирати й муштрувати виключно для церемоніальних маршів.

Нью-йоркські паради складаються з елементів, що повторюються; можна з упевненістю сказати: хто бачив один парад, бачив їх всі. Після німецького, назагал не надто довгого, в наступні неділі відбулись іще польський та латиноамериканський паради. А єдиний парад провадиться в понеділки — це найвідоміший, той, що на День Колумба.

Вважається, що Колумб відкрив Америку в другий понеділок жовтня. Цей день у країні є вихідним; пополудні на святковій П’ятій авеню всі крамниці зачинено — починається похід! Програму його оголошують наперед; цього року колони рухались від 44-ї до 86-ї вулиці — цей простір відгородили синіми поліційними бар’єрами, щоб перехожі не перебігали через вулицю й не плуталися в ногах у маніфестації.

Попереду гарцювала кінна поліція в шоломах (вони їдуть попереду всіх парадів), потім їхало трохи поліції в автомобілях. Йшли невеликі загони військових шкіл (це буває не завжди), армія—справа державна, і курсантів делегують лише на офіційні марші. Армійська частина параду хотіла, щоб її запам’ятали: загони тупали на місці, стукали прикладами й крутили карабіни довкруг руки. Один номер був цирковим — перша шеренга під музику, не озираючись, одночасно кидала свої карабіни назад, через голови, в задній шерензі карабіни ловили. Потім весь загін повертався кррру-гом, задня шеренга ставала першою, і тепер вже вона кидала карабіни назад. І ще один раз поверталися.

Крім поліції та солдатів, у поході було чимало красунь — це Міс різного рангу, тобто дівчата, обрані першими красунями за місцем роботи чи проживання. Красунь, як правило, вистачає на всі паради, хоч красуні розмаїті (на німецькому параді крокували крутозаді грудасті Брунгільди в зелених камізельках і черевиках без підборів). Йшло дуже багато оркестрів, переважно духових, які не шкодували зусиль, стрясаючи нью-йоркське повітря. Оркестри також бувають завжди, найчастіше ті самі.

Що в цей День Колумба було особливим, так це два кандидати в губернатори. На початку листопада відбудуться вибори, до середини жовтня лишилося двоє претендентів на посаду —від республіканців Лео Лерман (мультимільйонер, власник мережі універмагів, який вже до Дня Колумба витратив на свою виборчу кампанію близько семи мільйонів особистих грошей); від демократичної партії — Маріо Куомо (заступник теперішнього губернатора, витратив близько двох мільйонів). Прихильники Куомо несли плакат: «Маріо в губернатори! У нього є досвід, якого не придбаєш за гроші!» Сприйнявши це як натяк на своє багатство, Лерман ішов у широких фермерських шлейках і в сорочці без краватки, всім виглядом демонструючи, до чого він простий хлопець. За ним несли плакат з категоричним формулюванням: «Хочемо Лео в губернатори!» Випереджаючи події, скажу, що оберуть Куомо, який дуже відверто декларував свою незгоду з рейганівсь- кими економічними принципами. Оголошуючи наслідки виборів, теледиктор всміхнувся, ще й пожартував відносно того, що, мовляв, дружина вліпить Лерманові за викинуті гроші. Хоч всі знали, що великі посади в Америці дорого коштують, а походи в шлейках — із сфери забав. Президент Рейган фасонить у ковбойських чоботях — то й що?

От, власне, й усе про паради. Можна додати, що частина оркестрів — негритянські, з танцями; інша частина—дамські, дуже смішні, бо дами поважні та в окулярах. Дуже багато публіки в маскарадних костюмах. Деякі королеви краси їдуть на колісницях, прикрашених квітами,— це вже якій як вдалося.

Над парадами пахне димом і смаженими каштанами, бо на П’яту авеню заїжджається чимало торговців шашликами, горішками, фруктами і смаженими сосисками. От і все.

О, трохи не забув. Над колонами — безліч плакатів та надув­них кульок з написами І :love: NY . Кандидати в губернатори тиснуть руки всім бажаючим, примовляючи «І like you» («Ти мені подобаєшся») чи «І love you» («Я тебе люблю»). Так що з любов’ю в них усе гаразд.

 

ПРЕСА (6)

З газети «Нью-Йорк тайме», 27 вересня 1982 р.

«Кампанії, пов’язаній з проголошенням гасла «Я люблю Нью-Йорк», виповнилось п’ять років, і з четверга місто святкуватиме цей ювілей. Свято відбуватиметься на борту трансатлантичного лайнера вищого класу «Скандінавія», який буде спеціально поставлено на якір в Гудзоні. Протягом ближчих тижнів найпрестижніші ресторани й клуби міста покажуть програми «Я люблю Нью-Йорк».

З газети «Дейлі ньюс», 28 вересня 1982 р.

«82-річну жінку застрелили в неї удома при спробі пограбування в Грінвіч Віледж,— а мешкання це за‘рогом від апартаментів мера міста пана Коча. Поліція повідомляє, що Хетту Зальцман вбили одним пострілом у шию зліва...»

З газети «Нью-Йорк пост», 28 вересня 1982 р.

«Три героїчних полісмени стрибнули учора вранці в Іст-Рі- вер, щоб врятувати жінку, яка скочила у воду з метою самогубства. Полісмени були в річці протягом 20 хвилин, приборкуючи жінку, яка не бажала, щоб її рятували...»

З газети «Дейлі ньюс», 27 вересня 1982 р.

«Безробітний чоловік в Куїнсі застрелив свою 21-річну подругу, а потім застрелився сам в літньому будиночку, де вони жили...»

Примітка: Я не обирав дні — просто взяв навмання чергові парадні дати й кілька непарадних повідомлень — теж навмання. Коли по П’ятій авеню йшли чудові паради, а в театрах і концертах — вистави світового класу, сенс і спрямування життя визначались не тільки ними. Паралельні світи перетиналися, і в пунктах перетину крапотіла кров...

лист ..

Мила моя, так сталося, що я дуже часто і щонайменше по півгодини розмовляю з новою своєю покоївкою. Вона полька, нещодавно тут; в неділю замість неї буває інша жінка, бо моя покоївка ревна католичка й неділю проводить у молитвах і роздумах про матерії неземні.

У газетах чимало пишуть про те, що в Нью-Йорку грабують церкви, і про те, як чинять з черничками, зловленими в не- освітленому завулку. Напевно, парафіяни обмінюються між собою живими подробицями злочинів, пов’язаних зі світом релігії, бо моя покоївка доповнювала газетну інформацію досить мальовничими деталями. Звичайно вона приходила, саме в обідню перерву, і доки я готував собі їсти, покоївка розповідала мені про все, що трапилось у місті з віруючими й атеїстами. Оскільки англійська мова моєї покоївки на дві третини складалася з польських слів, слухати її було мило, і я все не наважувався сказати інформованій католичці, щоб вона знайшла інший час для візитів. Одне послаблення завжди тягне за собою інше — покоївка прибирала гірше й гірше, а я мовчав.

Вчора я