Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

в заболоченій німецькій стоянці Шенінґен біля скупчень кісток диких коней знайдено чотири чудово вирізьблені списи сім футів завдовжки. Списи не кидали, ними штрикали, бо попри всю тямущість неандертальцям бракувало координації для користування кидальною зброєю.

Родеоподібні каліцтва неандертальців можна пояснити потребою перебувати близько до жахливих тварин. Водночас деякі знахідки, зокрема в печері Шанідар в Іраку, вказують на цілком інакші якості. Один скелет належав чоловікові, що роками жив зі зсохлою рукою та здеформованими ногами, попри втрачені праву руку до ліктя та ліве око (цей скелет став прототипом Креба — інваліда, що був духовним провідником гурту неандертальців з Криму, у бестселері Джин Аул Клан печерного ведмедя). Інший чоловік з Шанідару мав скалічену артритом праву щиколотку, але також спромігся дожити принаймні до того, як дістав колоту рану. Більший мозок безперечно допомагав хворим та скаліченим давати собі раду; неандертальці напевне вміли запалювати вогонь та, можливо, могли робити одяг зі звірячих шкур. І все одно важко пояснити, як чоловіки з Шанідару могли давати собі раду без допомоги здоровотілих друзів чи родини. Навіть найкритичніші науковці визнають, що неандертальці, на відміну від своїх сучасників з Чжоукоудяня та всіх давніших видів Ното, мали прояви того, що можна назвати лише «людяністю».

Деякі палеоантропологи навіть вважають, що великий мозок та широкий спинномозковий канал неандертальців давали їм змогу говорити менш-більш подібно до нас. Так само, як теперішні люди, вони мали під'язикову кістку, що закріплювала язика й уможливлювала складні рухи гортані, потрібні, аби говорити. З цим не погоджуються інші науковці, які завважують, що мозок неандертальця, хоч і великий, був довшим та пласкішим за наш і що мовленнєві ділянки були, мабуть, менш розвинені. Вони вказують також, що хоча відповідні ділянки збереглися лише в трьох черепах, схоже на те, що гортані неандертальців містилися дуже високо в шиї, отже, попри наявність під язикової кістки, вони могли вимовляти звуки лише у вузькому діяпазоні. Можливо, вони могли лише видавати окремі склади (що можна назвати моделлю «я Тарзан, ти Джейн») чи висловлювати важливі поняття — «ходи сюди», «ходімо полювати», «робімо кам'яні знаряддя», «пообідаймо», «кохаймося», комбінуючи жести та звуки (модель Клану печерного ведмедя, де неандертальці мають вироблену мову знаків).

2001 року почало видаватися, що справі може зарадити генетика. Науковці виявили в британської родини, що протягом трьох поколінь мала дефект мовлення, відомий як слівна диспраксія, ще й мутацію гена під назвою FOXP2. Як виявилося, у цьому гені закодовано вплив білка на те, як мозок керує мовленням та мовою. Це не означає, що FOXP2 — це «мовний ген», бо мовлення — надзвичайно складний процес, до якого залучено незліченну кількість генів, що діють разом у способи, що їх ми поки що не можемо збагнути. FOXP2 привернув увагу генетиків тому, що інколи крах цілої системи настає через неправильне функціювання лише одного складника. Миша перегризає дрота ціною два центи, й моє авто ціною двадцять тисяч доларів неможливо зрушити з місця. FOXP2 функціює неправильно, і досконалі мовленнєві мережі мозку відмовляються працювати. З іншого боку, деякі археологи припускають, що, можливо, саме випадкові мутації, які спричинили появу FOXP2 та пов'язаних з ним генів, дали сучасним людям мовні можливості, що їх бракувало давнішим видам, зокрема неандертальцям.

Але невдовзі сценарій загострився. Нині всі знають, що дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) є основним будівельним блоком життя й що 2000 року генетики виокремили геном сучасної людини. Менш відомо, що 1997 року науковці з Лейпціґа, Німеччина, у сцені, що нагадує Парк юрського періоду, виокремили древню ДНК з руки скелета справжнього неандертальця, знайденого в Неандеровій долині 1856 року. Це надзвичайне досягнення, бо ДНК починає руйнуватися одразу після смерти й у такому Давньому матеріялі можуть зберегтися лише крихітні фрагменти. Наскільки мені відомо, Лейпціґський гурт не збирається клонувати печерних людей та відкривати Неандертальський парк[34], але 2007 року процес виокремлювання неандертальського генома (що завершився 2009 року) привів до надзвичайного відкриття: неандертальці теж мали ген FOXP2.

Можливо, це означає, що неандертальці були так само балакучими, як ми; можливо, FOXP2 не є ключем до мовлення. Колись ми знатимемо напевне. Все, що ми можемо зробити тепер — це спостерігати наслідки взаємодій між неандертальцями. Вони жили більшими групами, ніж давніші види мавполюдей, ефективніше полювали, довше жили на тих самих територіях і дбали одне про одного у способи, недосяжні давнішим мавполюдям.

Мало того, вони свідомо ховали деяких своїх померлих і, можливо, навіть виконували якісь ритуали — найраніші ознаки найлюдськішої якости, духовного життя, якщо ми правильно інтерпретуємо свідчення. В Шанідарі, наприклад, кілька тіл явно було поховано, до того ж ґрунт в одній з могил містив високу концентрацію квіткового пилку, що може означати, що деякі неандертальці вкладали тіло коханої людини на весняні квіти. (Деякі археологи вказують, доволі менш романтично, що могила була помережана щурячими норами й що щури часто заносять у свої нори квіти.)

У другому випадку, в Монте Чирчео біля Рима, 1939 року будівельники знайшли печеру, загерметизовану каменепадом п'ятдесят тисяч років тому. Вони сказали археологам, що череп неандертальця містився на підлозі в центрі кола з каміння, але позаяк вони зрушили черепа з місця до того, як його побачили експерти, багато науковців висловлюють сумніви.

Нарешті, є Тешик-Таш в Узбекистані. Там Гелем Мовіус (той самий, що провів Мовіусову лінію) знайшов скелет хлопчика, оточений, як він казав, колом з п'ятьох чи шістьох пар рогів дикого козла. Проте відклади в Тешик-Ташу рясніють козлячими рогами, а Мовіус ніде не оприлюднив планів чи фотографій знахідок, що переконали б скептиків, що в розташування цих конкретних рогів закладено якийсь зміст.

Аби покінчити з цим питанням, нам потрібні ясніші свідчення. Особисто я припускаю, що немає диму без вогню й що неандертальці мали якесь духовне життя. Можливо, вони навіть мали медиків та шаманів, як Іза та Креб у Клані печерного ведмедя. Тим не менш, правда це чи ні, але якби була змога дістатися машиною часу до Шанідара та Чжоукоудяня, ви побачили б реальні поведінкові відмінності між східним синантропом та західним неандертальцем. Вам також важко було б не зробити висновок, що Захід був розвиненішим за Схід. Це могло б бути так вже 1,6 мільйона років тому, коли формувалася Мовіусова лінія, і це вже було явно так сто тисяч років тому. Привид расистської теорії тривалої зафіксованости знову підіймає голову: чи не тому Захід сьогодні панує, що сучасні європейці є спадкоємцями генетично вищої неандертальської породи, тоді як азійці походять від примітивніших Homo erectus?