Читати книгу - "Служивий мечник"

що я — довготелесий бовдур із гороховою кашею між вух.

— Так сталося, що моя невістка полюбляє горохову кашу, — зазначив септон Сефтон, з’являючись звідкілясь із глеком вина, глеком води та трьома кухлями. — Так-так, я чув. Я товстий, а не глухий.

Він наповнив два кухлі вином і один — водою. Третій кухоль призначався Яйкові, який роздивився його довгим підозріливим поглядом і відставив убік. Септон удав, що не звернув уваги.

— Це вертоградський збір, — саме казав він Дункові. — Дуже тонкий, а з отрутою набуває особливо рідкісного присмаку.

Септон підморгнув Яйкові.

— Сам я соку лози майже не торкаюся, але чув від людей.

І він передав Дункові його кухля.

Вино було запашне, солодке, багате на смак, але Дунк тягнув його обережними крихітними ковточками. Та й то взявся до нього тільки тоді, коли септон всмоктав половину свого за три великі ковтки, облизуючись після кожного. Яйк схрестив руки і не доторкнувся до своєї води.

— А вона й справді полюбляє горохову кашу, — вів далі септон. — І вас вона уподобала, пане. Я ж знаю свою невістку. Щойно я побачив вас у дворі, як понадіявся, що ви приїхали з Король-Берега по руку моєї пані.

Дунк зморщив лоба.

— А як це ви, септоне, взнали, що я з Король-Берега?

— Бережани мають особливу говірку. — Септон знову сьорбнув з келиха, побовтав вино у роті, проковтнув та зітхнув від задоволення. — Я там служив багато років. При нашому верховному септоні у Великому Септі Баелора.

Він зітхнув.

— Після весни ви б не впізнали міста. Пожежі зовсім змінили його. Чверть домівок погоріла, ще чверть стоїть порожня. Пацюки зникли. Це найдивніше. Ніколи не думав побачити місто без пацюків.

Дунк теж про таке чув.

— То ви були у місті під час Великої Весняної Пошесті?

— О так, саме так. Жахливі часи, добрий паночку, доконче жахливі. Сильні чоловіки на світанку прокидалися здоровими, а до вечора вмирали. Помирало так багато і так швидко, що ховати їх не встигали, а просто скидали на купи у Драконосхроні. Коли ж мерців там набрався суцільний шар у десять стоп завтовшки, князь Водограй наказав вогнечарникам їх спалити. Вогонь сяяв крізь вікна, як у часи минулі, коли під склепінням ще гніздилися живі дракони. Вночі по всьому місті бачили тьмяне зелене сяйво шал-вогню. Опісля того я досі жахаюся зеленого світла. Казали, що весна тяжко вдарила по Ланіспортові, ще гірше — по Старограді, але у Король-Березі вона забрала кожних чотирьох із десяти. Не було спасіння ані молодим, ані старим, ані багатим, ані бідним, ані великим, ані малим. Смерть забрала нашого верховного септона — божий голос на землі, а з ним третину Превелебних та майже усіх сестер-мовчальниць. Його милість король Даерон, любий Матарис, відважний Валар, Правиця… о, які жахливі часи. Наприкінці лиха половина столиці молилася Морокові.

Він сьорбнув ще.

— А ви де були, пане?

— У Дорні, — відповів Дунк.

— То дякуйте Матері за її милість. — Велика Весняна Пошесть не дійшла до Дорну. Дорнійці закрили свої кордони та порти, і цим урятувалися. Їхній приклад наслідували Арини у Долині, й теж минули біди. — Від цих балачок про смерть можна втратити смак до вина… але де ж іще шукати втіхи в такі часи? Посуха не кінчається, скільки б ми не молилися про дощ. Королівська пуща суха, як один великий трут, удень і вночі там буяють пожежі. Лихий Булат і сини Даемона Чорножара плетуть змови у Тироші, а тим часом кракени Дагона Грейджоя нишпорять західними морями, наче голодні вовки, доходячи з вогнем і мечем аж до Вертограду. Вони розтягли половину багатств Файного острова, викрали звідти сотню жінок. Князь Файян поспіхом зміцнює оборону, хоч і нагадує мені тим чоловіка, який застібає пояс цноти на вагітній дочці, коли в неї черево вже завбільшки з моє. Князь Бракен повільно помирає на Тризубі, його старшого сина забрала весна, і спадкоємцем лишився пан Ото. А Чорноліси ніколи не потерплять Харциза Бракенського за сусіду. Тож буде війна.

Дунк знав про стародавню чвару між домами Чорноліс та Бракен.

— Але хіба їхній зверхній володар не змусить їх до миру?

— На жаль, ні, — відповів септон Сефтон. — Князеві Таллі вісім років, його оточують самі жінки. Водоплинові зайві турботи ні до чого, а королю Аерису — ще й того менше. Якщо ніякий маестер не напише про цю справу книжку, то його милість навряд чи про неї дізнається. А князь Водограй, найпевніше, жодного Бракена до короля не пустить. Не забуваймо, що наш Правиця з боку матері — Чорноліс, і якщо він узагалі зрушить з місця, то тільки задля того, щоб допомогти родичам припнути Харциза Бракенського на налигача. Вишня Мати позначила пана Водограя у день його народження, а на полі Червонотрав’я Лихий Булат залишив ще одну позначку.

Дунк знав, що септон каже про Кровокрука. Насправді Правицю звали Брінден Водограй. Його мати походила з Чорнолісів, а батьком був король Аегон Четвертий.

Товстун випив вина і заторохтів далі.

— Що ж до короля Аериса, то його милість краще знається на старих сувоях та запилених пророцтвах, аніж на законах та звичаях панства держави. Та він навіть спадкоємця не потурбувався нагуляти. Королева Аелінора днями молиться у Великому Септі, прохаючи Вишню Матір благословити її дитям, але залишається дівою. Аерис живе у окремих покоях, і кажуть, що радше візьме до ліжка книжку, ніж жінку.

Септон знову наповнив келиха.

— Не сумнівайтеся, править нами усіма князь Водограй. Править чарами та шпигунством. Протистояти йому ніхто не здатний. Принц Маекар бурмоситься у Перелітку, плекає там образи на свого ясновельможного брата. Принц Раегель — слабкий розумом, божевільний, а діти його… ну, вони ще діти. На усіх посадах сидять друзі та улюбленці князя Водограя, пани з малої ради лижуть йому руки, а новий великий маестер так само схиблений на ворожбитстві, як і сам пан князь. Червоний Дитинець охороняють «Крукові Зуби», отож короля без дозволу Правиці навіть бачити ніхто не може.

Дунк незатишно посовався на стільці. Скільки очей має пан Кровокрук? Тисячу, і ще одне. Він сподівався, що хоч вух у нього трохи менше. Деякі зі слів септона Сефтона відгонили зрадою. Дунк зиркнув на Яйка, перевіряючи, як той ся має. Вочевидь, хлопчик мужньо боровся з собою, щоб якось утримати язика за зубами.

Септон звівся на ноги.