Читати книгу - "Динамо Харків. Вибрані вірші"

виступає ніби вугілля крізь ґрунт

де починається смерть і кінчається література

1999

«березень у циганських районах…»

березень у циганських районах

синя олійна фарба на стінах шкільних їдалень

ще вві сні у жінок шкіра тепла й солона

і підіймається дим шляхами систем опалень

циганські родини останні згустки шанхаю

приносять додому харчі і збіжжя готове —

строкаті густі килими які вони розпинають

цвяхами на голих стінах ніби тіло христове

легкі наркотики отче що ростуть на їхніх городах

русла які вони правлять на передмістях

усе замішано мудро на свіжих розталих водах

на втоплених перехрестях і добрих вістях

цим чеканням і сміхом столоченою травою

порнографічним світлом на тихих дитячих обличчях

тримається небо рухається низько над головою

оббиваючи гнізда і гостре нічне паліччя

втрачаєш відлигу наче важливу ланку

навіщо тобі ці смутки які ніхто не поверне

ще дивиться богородиця як до самого ранку

в крихкій березневій тиші ростуть конопляні зерна

1999

Музика для товстих

юрій андрухович в цьому притулку для літніх

сварливий сімдесятирічний письменник

       автор напівзабутих детективів

доглянутий містом і профспілками

        він — із купою старечих заморочок

з нетлями у кишенях піжами

з фенечками на жилавих зап’ястях

з бритвами і виделками посеред кімнати

переводить стрілки годинника на зимовий час

       віддихується слухає голос за кадром:

салман рушді — індієць

юрій андрухович — українець

якщо ти не схибив

поезія твого народу зрозуміла іншим

без перекладу

навіть коли тобі на це насрати

тридцять років без війни

тридцять років без майбутнього

тридцять років старої музики

       писання в порожнечу

       країна з аграрним драйвом

ось вони твої валізи

       твої нирки

       твоя література

коли тобі минає 64

і коли кров пригальмовує щоби подумати

куди їй далі бігти

в цьому місці

так саме

в цьому місці

швацька машина всесвіту ридає до ранку

крутить свої замучені механізми

не зупиняючись

ні на мить

і ось приходить ранок під вікна притулку

і небо коричневе після дощу

і риби на пательні лежать ніби

коханці на розпеченому серпневому ліжку

і юрій андрухович якого тут всі знають в обличчя

переглядає вчорашні газети і

   підкреслює маркером свої прізвища

   підкреслює думки що йому сподобались

   підкреслює імена померлих друзів

   підкреслює цікаві радіопередачі на наступний тиждень

зграя слів і натовп перехожих

таке дахау лишається від цілого покоління

і вже виходячи на сніданок

пізніше

помічає ніби між іншим:

тепле повітря

сухе повітря

шкода лишень що немає птахів

утім їх ніколи і не було

в цьому бараці

1999

Готель Харків

декадансовий оркестр кінця сімдесятих

який з усіма своїми утробними колонками і

краденим репертуаром працював у готелі харків

блиск і ропа підгниваючої системи

це ніби зачитані студентські журнали

які пам’ятаєш іще з дитинства

сутінки країни тепле дихання ЧК

і провінційний харків з його абрикосами і заточками

тепер ми спимо разом у цій кімнаті

і не чуємо оркестру

лише солодкий запах телефонних слухавок

лише білі згустки жувальної гумки

       приліплені кимось до столу звисають немов кажани

старі музиканти ті які вижили

ниють тепер жмотяться з першого-ліпшого приводу

час просто ламає всім карки

без жодних питань

без жодних жодних питань

   ах ця партизанська війна яку вели

   хтось ще і досі вірить чекає вістей

   вона і тепер виступає тихо з імли

   і маркером болю торкає сплячих дітей

   і сонце без руху лежить собі на горбах

   трішки вище від ластівок і дротів

   і той хто захоче іти по наших слідах

   слідів не знайде хоч як би того хотів

так так переконуєш ти —

джімі гендрікс цей старий пройдисвіт

насправді він був етнічний українець

так тато єврей мама мулатка —

                  навчалася на підготовчому факультеті

виїхав в еміграцію ще до першої єврейської хвилі

вже там деградував морально і фізично

відбився від громади вийшов із пласту

ти що не віриш?

записав кілька номерних альбомів

захлинувся своєю блювотою

потонув у власному гівні

всі ви українці такі

   холодне начиння часу облич і речей

   ображені пам’яттю свідки розмиті загати

   це ніби ріка що невпинно тече і тече

   незалежно від того чи будеш ти перепливати

   і зрілість мов дівчинка-підліток яка без мети

   запізнюється зникає і не говорить йому

   яка вже знає що можна і не прийти

   проте ще не знає чому

велкам ту зе готел харків

потяг який прибуває на мирні переговори

ми забиваємо собі голови всіляким мотлохом

завжди з тобою ці голоси в коридорі

завжди з тобою ці дотики порожнечі

важкі підмурівки світу чорні опори

вона подовжила термін перебування

вона і далі чекала на кореспонденцію

лиши адресу маєш де записати?

готель харків до запитання

але ніхто-ніхто

ніколи і ні про що

так і не запитав

1999

«Навіть якби ти покинула ті місця…»

Навіть якби ти покинула ті місця,

в яких народилась і де лишалась чекати,

де формувались риси твого лиця

і починались географічні карти,

навіть якби ти вживала чужі слова,

торкалась чужих плечей і чужих простирадел,

і навіть звідтіль, куди мало хто заплива,

не поверталась, хоч хто би тобі не радив,

навіть якби ти тікала від власних слідів,

від власних снігів на подвір’ї і сонця в ринвах,

якби уникала присмерків і холодів,

приспавши чужих кошенят на своїх колінах,

ти би примчала, всупереч всім листам,

назад — де високі дими і гарячі стіни,

напевне знаючи, що навіть там

ти його не зустрінеш.

2000

Петеу

ця молодість початку дев’яностих

н. ф.

щасливо — говорять вони — до наступного року

господь копається в давніх блокнотах

з якими постійно має мороку

знаходить у списку твоїх знайомих вагається омина

й викреслює їх імена

щасливо жовта цегляна дорого

хто мав дійти той дійшов

ця вузькоколійка дитячої пам’яті ніби на диханні шов

рік починається смертями друзів і зупинившись в очах

лишає снайперські мітки

на душах і на речах

швидкі саламандри світла сарана олівців

щасливо дістатися ти говориш

що б не було на тому кінці

безумні іспити школа життя трахане петеу

сонце випалює вимотану траву

добрі часи погані часи — вони залишали шанс

коли ти грівсь на шкільних подвір’ях

й виригував палений польський шнапс

коли всі ці зими і стіни і сосни і тиша така навкруги