Читати книгу - "Розгром"

розставляє рішучими рухами шахи, розпалений, презирливий…

ОЛЬГА, щось роздумуючи, а потім намагаючись бути як найгречнішою:

— Може досить?.. Пожартували трохи… Скінчім грати… Ви поставили справу непотрібно в таку небезпечну площину, що…

МАТІС несподівано визвірився, втративши рівновагу від нервування і розставляючи шахи:

— Ні, мила!.. Ви мусите грати!.. Ви кинули виклик, дівчинко… Прошу!..

ОРТСКОМЕНДАНТ і ЛЯЙТЕНАНТ, хвилюючись:

— Так, так… Просимо… «Просимо»… Ви мусите… (а Ортскомендант прошепотів, торсаючи чуба): — На карту поставлена честь Німеччини… І це мусить бути вирішено…

ОЛЬГА, озирнувшись навколо й глибоко зідхнувши:

— Гм… (посміхнулась) — Історично, так би мовити, я в дуже невигідному становищі… Ну, що ж…

МАТІС вже люто, брутально:

— Прошу!..

ОЛЬГА:

— Яволь!.. (і міцно стиснувши уста та нахмурившись, розставляє шахи) — Яволь… Отже — я граю чорними…

МАТІС грубо, ядовито:

— Ви обіцяли фор туру…

— Ні… (засміялась) — Я вже не даю… Ви занадто сильний противник… Занадто сильний…

МАТІС, набундючившись:

— Може це Ви берете слова назад?..

ОЛЬГА дивиться на шахівницю мовчки, а потім стріпнувши головою:

— Нум… Ваша ініціятива… Чорні ждуть… Але…

МАТІС робить хід…

ОЛЬГА:

— Але…

МАТІС нетерпляче:

— Що там ще за «але»?…

ОЛЬГА:

— Але, перед тим, як почати вирішальну, я хочу Вам щось сказати…

— Менше говоріть… (буркнув МАТІС).

— Хочу сказати… (дивиться Матісові в очі, значуще): — що, я глибоко певна, що, не зважаючи на все — Ви є європеєць…

МАТІС, нетерпляче чекаючи, дивиться на дошку і грубо так:

— Я жду!

ОЛЬГА примружила щільно-щільно очі, глянула на зігнуту по бугаячому голову з безмежним презирством і зробила перший хід, мовчки…

Грають.

ОРТСКОМЕНДАНТ і ЛЯЙТЕНАНТ пильно стежать, хвилюються…

— «Ах… Пощо ви ходите ферзьом!.. Пощо Ви ходите ферзьом!..» (це Ортскомендант).

— Р-раус!! — люто гримнув МАТІС, на всю горлянку. — Я вам тут зараз усім покажу честь Німеччини!!.

ОРТСКОМЕНДАНТ хотів знову щось сказати у відповідь, але МАТІС подивився на нього та як не завищить:

— Я сказав, РАУС!!?. Я не потребую Ваших ідіотських порад!.. Ви забуваєтесь… Чи Я Ваш комендант, чи Ви мною командуєте?!. Можете допомагати он їй… (фиркнув).

ОРТСКОМЕНДАНТ сполотнів. Страшенно образився. Зціпив зуби й так подивився скоса… Але нічого. Одійшов з Ляйтенантом геть. Спостерігають збоку. А МАТІС промурмотів:

— «Ви такі ж ідійоти, як…» (глипнув на Ольгу і не договорив, вшнипився в дошку понуро, — в великому нервуванні він пустився берега, про все геть забувши. Стиснув щелепи. Пріє… Думає…)

ОЛЬГА шарпнула бровою, стиснула уста… але й тільки, не подала вигляду, що чула; весело робить хід, благаючи:

— Боже… Ви мене замучили, майн лібер Гер…

Збентежена КАТРЯ встала і навшпиньках помалу вийшла…

2

… а на другій половині заломила руки:

— Боже… Це так не скінчиться… Це так не скінчиться… (подалась геть).

По короткім часі навшпиньках увійшла МАТИ… Потім ГРИЦЬ і КАТРЯ… КАТРЯ показала їм у щілину між шафою й заслоною, хитаючи головою та розповідаючи щось пошепки…

МАТИ христиться:

— Навіщо вона з ними зчепилася, будь вони прокляті…

КАТРЯ:

— Він сказав «На карті стоїть честь Німеччини»… Як він те вимовив!.. Ух… І нащо вона замірилась на ту прокляту честь… Ой, це так не скінчиться… Щось страшне станеться… Матусю…

МАТИ сіла на ослін, важко спустивши руки і схиливши голову. Перехристилась:

— Може ж нічого, може ж вона програє… сама…

КАТРЯ покрутила головою:

— Ні… Ольга не програє… О, ви гляньте тільки на неї!.. Про честь зайшло…

А ГРИЦЬ дивився і був надзвичайно задоволений:

— Ач, як потіє!.. барбос… Ні, брат, це тобі… (сміється захоплено).

КАТРЯ його випхала:

— Йди хоч ти геть, не потрап їм на очі… Ти мужчина…

ГРИЦЬ потихеньку вийшов… Згодом вийшли й Катря з матір’ю…

3

Гра відбувається в величезному напруженні.

ОРТСКОМЕНДАНТ позирає на МАТІСА недоброзичливо, з почуттям тяжкої образи. Він уже всім серцем хоче його поразки… Оддалік стежить за ОЛЬГОЮ і в цей час він увесь по її боці, — при її вдалім ході кусає губи задоволено…

ЛЯЙТЕНАНТ тим часом дивиться на ОЛЬГУ дуже серйозно, не відриваючи від неї здивованих очей… Йому чогось прикро, надзвичайно прикро… Він оглядає бібліотеку, водячи по книгах пальцем… Потім підходить до вікна, бере в руки Матісів стек, що лежав на вікні, і дивиться на нього задумливо. Дивиться на Ольгу і в той бік, де недавно відбулася ганебна сцена, зідхає і, насупившись, кладе стек назад. Одвернувшись, дивиться у вікно.

ОРТСКОМЕНДАНТ починає ходити, тихесенько й байдуже насвистуючи, але очима весь час стежачи за грою… Наспівує іронічно «Боже Царя храні»…

— Ну… Тримайтеся, гер Матіс… — промовила раптом Ольга в напруженій тиші, промовила, посміхаючись, — Йду на колосальні жертви… (по павзі зробила хід):

— Шах…

Фіґура полетіла, збита Матісовим ферзьом…

— Шах!..

Друга полетіла…

— Шах!..

МАТІС рвучко прибирає короля з-під удару.

ОЛЬГА, провівши язиком по шерхлих губах і кінчаючи атаку:

— Ш-ш-ш… Хід пішаком — роблю коня… (і тихо) — Шах… І… (і спокійно одкинулась на спинку крісла, мерехтячи на Матіса блискучими очима) — Мат… — промовила тихо, з ноткою співчуття.

МАТІС затрепетав увесь. Щелепи йому набрякли враз. Витріщеними очима дивився на бліду ОЛЬГУ…

ОЛЬГА тихо, здивовано і так поволі-поволі, з чемним усміхом:

— От бачите… Уся Ваша велич… Та це все дрібниця… Я лише обстоювала честь простої української «чарівної» жінки…

ОРТСКОМЕНДАНТ і ЛЯЙТЕНАНТ голосно зареготались…

МАТІС втратив панування над собою. Осатанів. Враз схопився, перекинув стіл і вихопив пістоля:

— Доннер веттер, унтерменш!!!.

ОЛЬГА звелась…

ОРТСКОМЕНДАНТ підніс руку, але не зважувався перешкодити Матісові, лише:

— Руіґ… руіґ… Війна мусить вестися рівною зброєю…

ОЛЬГА, гордо випроставшись, тихо, але убійче:

— …Мені здається, що Ваша Вітчизна для перемоги потребує чогось іншого, аніж кров беззахисних жінок…

МАТІС подивився у вічі диким поглядом, перекинув ударом ноги стілець і лютий вилетів з кімнати… Навіть кашкета й шинелю забув!..

4

Кашкета й шинелю взяв Ортскомендант. Подивився на ОЛЬГУ пильно… Холодно… І промовив значуще:

— Але Ви переступили всі межі, пані…

І насупився. Стримано одкозиряв. Пішов. ЛЯЙТЕНАНТ за ним.

Біля самого виходу, пропустивши ОРТСКОМЕНДАНТА, ЛЯЙТЕНАНТ несподівано обернувся, весело беззвучно засміявся, захоплено заскалив око і козирнув, прошепотівши:

— Шен… Зер шен… Ґуте Нахт… (і щез).

5

ОЛЬГА лишилась сама.

Тріюмфуючи, вона дивилась в той бік, куди пішли гості… І враз зайшлася сміхом, впівголоса вона сміялася зухвало, саркастично, ледве-ледве стримуючись, щоб не вибухнути голосним реготом:

— Ось так, мої панове… «Честь Німеччини»… Ха-ха-ха… А все ж таки — він гарний… І грізний — ух!.. І таки залюблений… К чорту!!. Ха-ха-ха..! Ні, брат, револьвером у «азіятки» любови не здобудеш… — і сміялася. І не могла дати з тим сміхом ради… Розгромила, вона розгромила на тріски всю ту бундючну честь…

6