Читати книгу - "Лев, Чаклунка і стара шафа"

приходить лише коли ви буваєте дуже врочисті і спокійні.

— А зараз, — провадив далі отець Миколай, — будуть подарунки. Для Вас, пані Бобрихо, нова швейна машинка. Я залишу її у вашому будиночку, коли проїжджатиму повз нього.

— Якщо Твоя ласка, отче, — вдячно промовила пані Бобрих а, схилившись у поклоні, — але хатинку ми замкнули.

— Замки й засувки мене не зможуть зупинити, — відповів отець Миколай. — А Ви, пане Бобре, коли повернетесь додому, побачите, що Ваша гребля полагоджена і вивершена. Не буде жодних дірок, і шлюзи працюватимуть як належить.

Пан Бобер так зрадів, що аж роззявив писок. Він так і не спромігся сказати бодай слово.

— Пітере, сину Адамів, — мовив отець Миколай.

— Я тут, отче, — відповів Пітер.

— Ось дарунки для тебе, — проказав отець Миколай. — Це зброя, а не забавка. Недалекий уже час, коли вона тобі стане у пригоді. Носи її з честю.

З цими словами він передав Пітеру щит і меч. На сріблистому тлі щита виділялося яскраво-червоне, мов стиглі полуниці, зображення лева на задніх лапах. Меч мав золоте руків'я. Крім того, були також піхви та пояс, тобто все, що необхідне мечникові, та й за величиною і вагою зброя цілком підходила Пітерові. Хлопець стояв, не сміючи порушити врочисту тишу, бо відчував, що це дуже важливі подарунки.

— Сюзан, донько Єви, — знову зазвучав спокійний голос отця Миколая, — а це для тебе, — і він передав їй лук і сагайдак, наповнений стрілами, та ще невеличкий ріг, зроблений зі слонової кістки.

— Послуговуйся цим луком тільки в разі крайньої потреби, — промовив він. — Я не хочу, щоб ти брала участь у битві, але хто стріляє з нього, той завжди влучає у ціль. Коли ж піднесеш до уст ріжок і подуєш у нього, то, хай де тоді будеш, завжди тобі прийде поміч.

Нарешті отець Миколай звернувся до Люсі:

— Люсі, Євина донько, — і дівчинка виступила наперед. Він подав їй маленьку пляшечку, схожу на скляну (правда, пізніше подейкували, що її зроблено з діамантів) і маленький кинджал. — У цій плящині, — мовив отець Миколай, — чудодійний бальзам зі соку вогняної квітки, що зростає у Сонячних горах. Якщо тебе або когось із твоїх друзів буде поранено, кілька крапель бальзаму одразу піднімуть вас на ноги. А кинджал — аби ти могла захистити себе, коли справді у цьому виникне гостра потреба. Тобі також не належить воювати.

— Чому, отче? — запитала Люсі. — Гадаю… я не впевнена, але мені здається, що я не боятимусь.

— Не в тому річ, — відповів він. — Просто це жахливо, коли воюють жінки. Гаразд, а тут іще щось для вас усіх, — отець Миколай схилився і звідкись вихопив (гадаю, що з великої торби, що звисала у нього за спиною) чималу тацю, на якій було п'ять горняток і п'ять тарілочок, цукерничка із колотим цукром, гладущик із вершками і великий чайник, що шипів і свистів парою.

— Веселих свят! Хай живе справжній Король! — вигукнув на прощання отець Миколай, а далі цьвохнув батогом й умить і він сам, й олені, і сани зникли, не встигли діти навіть оком зморгнути.

Пітер одразу витягнув свого меча із піхов і давай показувати його панові Боброві, проте пані Бобриха зупинила їх:

— Не зараз, не зараз! Годі балакати, а то чай вистигне. Ох, ці мені чоловіки… Ходіть ліпше і допоможіть знести донизу тацю. Будемо снідати. Як добре, що я здогадалася взяти зі собою ножа.

Вони знову спустилися в печеру. Пан Бобер накраяв хліба і шинки, а пані Бобриха розлила чай і всі з насолодою приступили до трапези. Правда, гостина потривала недовго, бо скоро пан Бобер нагадав:

— Час у дорогу.

Розділ 11. Аслан уже близько

Тим часом Едмунда чекало велике розчарування. Коли гном вийшов готувати сани, хлопчик сподівався, що Чаклунка змінить гнів на милість і знову стане поводитися з ним привітно, як це було під час першої зустрічі. Проте вона взагалі не розмовляла. Зрештою Едмунд набрався сміливості і звернувся до неї:

— Ваша величносте, чи не могли б Ви мені дати трішки рахат-лукуму? Ви… Ви казали…

— Замовкни, дурню! — обірвала його Чаклунка.

Потім вона, здавалося, передумала і промовила, ніби сама до себе:

— Це щеня ще, чого доброго, зімліє у дорозі, мені на клопіт, — і плеснула в долоні. З'явився ще один гном. — Принеси отій людській істоті їжу і питво, — наказала вона.

Гном вийшов і невдовзі повернувся із залізним горням, наповненим звичайною водою, та залізною мискою з окрайцем сухого хліба. Гном вихилявся і корчив розмаїті гримаси, а тоді поставив усе на підлогу поряд з Едмундом і виголосив:

— Рахат-лукум для маленького принца. Ха-ха-ха!

— Забери це геть, — насуплено озвався Едмунд, — я не хочу сухого хліба.

Але тут Чаклунка рвучко обернулася до нього — і була вона така розлючена й лиха, що хлопець одразу попросив вибачення і кинувся гризти той сухар. Окраєць страшенно зачерствів — Едмунд трохи ним не вдавився.

— Тішся з того, що маєш, бо не знати, коли ще їстимеш хліб, — проказала Чаклунка.

Не встиг іще Едмунд догризти той сухар, коли повернувся перший гном і повідомив, що сани готові. Біла Чаклунка підвелася і вийшла, звелівши хлопцеві іти за нею. Вони вийшли із замку. Надворі знову падав сніг, та Чаклунка на це не зважала. Вона вмостилася в санях, залишивши поруч місце для Едмунда, і заки рушили, покликала до себе Маугріма. Той миттю примчав, роблячи величезні стрибки, наче якийсь гігантський псисько, і став побіч саней.

— Візьми зі собою найпрудкіших вовків і чимдуж до бобрової хатини, — наказала Чаклунка. — Маєш убити всіх, кого там знайдеш. Якщо вони вже втекли, то не гай часу і біжи до Камінного Столу. Тільки дивись, щоб тебе не помітили. Там сховаєшся і чекатимеш на мене. Мені ж доведеться їхати далеко на Захід, аби знайти місце, де ще можна перебратися через ріку. Можливо, людей удасться схопити ще по дорозі до Камінного Столу. Ти знаєш, що з ними робити!

— Слухаю і підкоряюсь, о королево, — прогарчав вовк і стрибнув у снігову імлу. Він мчав, наче кінь у галопі. За якусь хвилину він уже кликав іншого вовка і з ним прудко дістався до греблі. Там вони кинулись обнюхувати хатину. Але, звісно, у хатці вже нікого не було. На щастя, цілу ніч падав сніг, інакше вовки легко напали б на сліди втікачів і перехопили б їх, заки ті добралися до печери. Ось і зараз хурделило, запахи давно охололи, а сліди позасипав сніг.

Тим часом