Читати книгу - "Крижана принцеса"

Патрик намагався не дивитися на Еріку й зосередився на одній із плям на сорочці Мельберґа.

— Отже, ви розумієте, чому я покликав вас сюди… — промовив Мельберґ і показово замовк. — Мене звати Бертіль Мельберґ. Я начальник поліцейської дільниці в Танумсгеде, зі мною поруч Патрик Гедстрем, мій помічник у проведенні цього розслідування.

Він кивнув на Патрика, який сидів перед Ерікою, Генріком та Бірґіт.

— Розслідування? Отже, її вбили!

Бірґіт нахилилася вперед, і Генрік спішно обійняв її.

— Так, ми з’ясували, що ваша дочка не могла накласти на себе руки. Самогубство, за висновками патологоанатома, повністю виключено. Я, звичайно, не можу повідомити всі деталі розслідування, але основна причина, за якою ми знаємо достеменно, що її вбили, — те, що тоді, коли її зап’ястки перерізали, вона була непритомною. Ми виявили велику кількість снодійного в її крові. Найімовірніше, коли вона знепритомніла, убивця спочатку поклав її у ванну, а потім увімкнув воду й перерізав її зап’ястки бритвою, намагаючись видати це за самогубство.

Занавіски, здавалося, захищали кабінет Мельберґа від яскравого проміння денного сонця. У кімнаті панувала напружена й дещо суперечлива атмосфера: журба контрастувала з радістю Бірґіт через те, що Алекс не наклала на себе руки.

— Ви знаєте, хто це зробив?

Бірґіт дістала зі своєї сумочки невеличку вишиту хустинку й дуже обережно витерла очі, аби не стерти макіяж.

Мельберґ поклав руки на свій велетенський живіт і поглянув на всіх присутніх. Він гучно відкашлявся й промовив:

— Можливо, ви мені скажете?

— Ми? — перепитав зі щирим подивом Генрік. — Звідки ми можемо про це знати? Таке міг учинити тільки якийсь божевільний. Алекс не мала ворогів.

— Це ти так гадаєш.

Умить Патрикові здалося, наче обличчям Генріка пробігла тінь. Уже за секунду вона зникла й до Генріка повернулося його спокійне й стримане «я».

Патрик завжди скептично ставився до таких чоловіків, як Генрік Війкнер. Таких, які народилися під щасливою зіркою: вони й за холодну воду не бралися, однак мали все. Звісно ж, він здавався привітним і симпатичним, але Патрик відчував, що за цим приховано дещо інше. І це «інше» виказує те, що Генрік не така проста особистість, як здається на перший погляд. За його привабливістю ховалася нахабність, і Патрик задумався, чому Генрік зовсім не здивувався, коли Мельберґ заявив, що Алекс убили. Припускати — одна справа, а чути підтвердження такого факту — зовсім інша. Принаймні це він вивчив за десять років своєї роботи в поліції.

— Нас підозрюють?

Бірґіт мала такий здивований вигляд, наче комісар прямо перед її очима перетворився на гарбуз.

— Зі статистикою не посперечаєшся. Злочини переважно вчиняє хтось із близьких родичів жертви. Я не стверджую, що в нашій справі все так само, але, гадаю, ви розумієте, чому ми маємо перевірити й такий варіант. Особисто обіцяю вам, що ми обстежимо геть усе до останньої цятки. З моїм досвідом у розкритті злочинів, — він на кілька секунд замовк, — ми, без сумніву, швидко розберемося з цією справою. Але я хотів би, щоб кожен із вас написав звіт про те, де перебував і що робив у той час, коли загинула Алекс.

— Про який саме час ідеться? — запитав Генрік. — Останньою з нею розмовляла Бірґіт, а потім ніхто з нас не телефонував їй аж до неділі. Тож убивство так само могло статися в суботу, чи не так? Я телефонував їй минулої п’ятниці, приблизно о пів на десяту вечора, але вона не взяла слухавки. Алекс часто прогулювалася перед сном, тож я припускав, що вона могла бути надворі.

— Патологоанатом зміг лише з’ясувати, що вона пролежала мертвою приблизно тиждень. Звісно, ми перевіримо вашу інформацію щодо того, коли ви їй телефонували востаннє, але, за нашими висновками, її було вбито минулої п’ятниці не пізніше дев’ятої вечора. Приблизно о шостій, незабаром після приїзду до Ф’єлльбакки, вона зателефонувала Ларсу Теландерові щодо ремонту опалення, яке не працювало. Він не зміг приїхати відразу ж, але пообіцяв зайти не пізніше дев’ятої години того самого вечора. Ларс Теландер стверджує, що постукав у двері о дев’ятій. Тоді йому ніхто не відчинив, і, зачекавши кілька хвилин, він попростував додому. Ми припускаємо, що Александру Війкнер вбили того самого вечора, коли вона приїхала до Ф’єлльбакки, оскільки вона не могла забути про те, що має прийти майстер і полагодити котел, бо в кімнаті було дуже холодно.

Неслухняне волосся Мельберґа знову сповзло, і Патрик побачив, що Еріка не могла відвести очей від такого видовища. Імовірно, її мучило бажання підбігти й власноруч поправити його зачіску. Усі працівники дільниці вже пройшли через це.

— О котрій годині ви востаннє говорили з нею? — Мельберґ звернувся до Бірґіт.

— Я не пам’ятаю достеменно, — замислилася вона. — Приблизно після сьомої. Гадаю, о сьомій п’ятнадцять — сьомій тридцять. Ми швидко закінчили розмову, бо Алекс сказала, що в неї гість. — Бірґіт пополотніла. — Це не міг бути…

Мельберґ кивнув.

— Немає нічого неможливого, пані Карлґрен. Але з’ясувати всі обставини — це вже наша справа. Я вас запевняю, що ми докладемо максимум зусиль, аби знайти вбивцю. Однак перевірка підозрюваних у нашій роботі — одне з найважливіших завдань, тож, будь ласка, напишіть звіти.

— Мені так само необхідно підтвердити своє алібі? — запитала Еріка.

— Гадаю, не варто. Але ми хотіли б, аби ви докладно описали все, що побачили тоді, коли знайшли її. Свої письмові свідчення віддайте, будь ласка, моєму помічникові Патрику Гедстрему.

Усі присутні поглянули на Патрика, і той кивнув у відповідь. Вони почали підводитися.

— Трагічна подія. Ще й дитина.

Усі присутні втупили свої очі в комісара Мельберґа.

— Дитина? — Бірґіт нерозуміюче дивилася то на Мельберґа, то на Генріка.

— Так, за висновками патологоанатома, Александра була при надії. Третій місяць вагітності. Гадаю, це для вас не новина.

Мельберґ усміхнувся й спідлоба поглянув на Генріка. Патрикові стало неймовірно соромно за таку жахливу поведінку свого шефа.

Обличчя Генріка відразу ж пополотніло. Бірґіт спантеличено поглянула на нього. Еріка стояла немов закам’яніла.

— Ви чекали на дитину?.. Чому не розповіли про це? О Боже!

Бірґіт притулила хустинку до рота й зайшлася плачем, навіть не встигнувши подумати про те, чи не потече туш її обличчям. Генрік знову обійняв її й мимохіть перезирнувся з Патриком. Найімовірніше, він і сам гадки не мав про те, що Александра була при надії. Натомість Еріка мала засмучений