Читати книгу - "Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми лише окреслили часом заплутані питання, які наштовхують на думку про те, що основні принципи класичного лібералізму природно й по-сучасному виявляються не в неоліберальній “релігії”, а в усвідомлених діях трудящих.
Належить обачливо оцінювати доктрини, що панують на інтелектуальній сцені, й ставитися уважно до аргументацій, фактів і уроків минулої та сучасної історії. Безглуздо запитувати, що “правильно” для конкретної країни, начебто ці країни мають спільні для всіх громадян інтереси й цінності. До того ж, що прийнятне для народу США, який має незрівнянні переваги, неприйнятне і навіть шкідливе для тих, хто має вужчий діапазон вибору. При цьому можна стверджувати: те, що корисно для людей усього світу, навряд чи відповідатиме планам “головних архітекторів”. І сьогодні підстав дозволяти цим “головним архітекторам” влаштовувати майбутнє в їхніх власних інтересах не більше, ніж це було раніше.
Проблема можновладців полягає в тому, що їм непросто прищепити народові доктрину, згідно з якою багаті повинні грабувати бідних. Ця проблема не вирішена донині.
Адміністрація Кеннеді намагалася вирішити цю проблему шляхом переорієнтації латиноамериканських військових від завдань “оборони півкулі” на забезпечення “внутрішньої безпеки”. Армію слід скорочувати, а внутрішні сили “правопорядку” збільшувати — для захисту багатих від бідних усередині країни.
Ще 1792 року американський мислитель Джеймс Медісон зауважував, що розвинена капіталістична держава “заміняла мотив суспільного обов’язку мотивом особистої користі”; це призвело до “реального панування меншості під прикриттям вигаданої свободи більшості”. Він засуджував “зухвалу розбещеність цього століття”, коли приватні власники “стають преторіанською бандою уряду — його засобами й тиранами одночасно, підкупивши його щедротами і вселивши йому побожний страх гучними протестами і змовами”. Вони кидають на суспільство тінь, яку ми називаємо “політикою”, — коментував це Джон Дьюї. Один із видатних філософів XX століття, він підкреслював: демократія практично позбавлена змісту, якщо життям країни керує великий бізнес, який контролює “засоби виробництва, обмін, рекламну справу, транспорт, зв’язок, якщо йому підпорядкована преса, журналісти і різні засоби реклами та пропаганди”. Він стверджував, що у вільному й демократичному суспільстві робітники повинні бути господарями своєї долі, а не наймитами своїх господарів.
2.10. Жити власним розумомПояснювати експеримент зі слов’янськими народами можна по-різному. А от результати його очевидні. Сьогодні все ще є чимало тих, хто бажає боротися за демократичні реформи, жити за вказівками західних учителів, витрачати сили на партійну політику. І президент, і всі партії хочуть як краще...
Проте історичні факти дають нам також інші уроки. Скажімо, у XVIII ст. відмінності між “першим” і “третім” світом були значно слабшими, ніж сьогодні. Тому постає запитання: які ж країни розвивалися? Відповідь однозначна: розвивалися ті країни, які уникли “експериментів”, що ґрунтуються на “поганих ідеях”. Останні були надзвичайно продуктивними для розробників і тих, хто з ними співпрацював.
Розвивалися країни, де втручання держави було дуже відчутним. Такий висновок руйнує апробовану доктрину вільного ринку.
Японія. Зовсім недавно група відомих японських економістів надрукувала багатотомний огляд японських програм економічного розвитку починаючи з Другої світової війни. Там зазначено, що Японія відхилила неоліберальні доктрини своїх американських радників, а натомість вибрала форму індустріальної політики, в якій переважала роль держави. Ринкові механізми запроваджувалися державною бюрократією і промислово-фінансовими корпораціями поступово, тією мірою, як зростали перспективи комерційного успіху. З цього випливає, що однією з умов “японського дива” стала відмова від ортодоксальних економічних настанов. Успіхи виявилися вражаючими. У 90-х роках XX ст., майже не маючи власних ресурсів, Японія розвинула найбільшу в світі економіку й стала провідним джерелом закордонних інвестицій у світі. При цьому записала на свій рахунок половину чистих заощаджень усього світу, ще й фінансувала дефіцити США.
Щодо колишніх японських колоній, то детальне наукове дослідження Місії американської допомоги на Тайвані з’ясувало, що американські радники та китайські планувальники знехтували принципи “англо-американської економіки” і розробили “державно-орієнтовану стратегію”, спираючись на “активну участь уряду в економічній діяльності на острові за допомогою продуманих планів та урядового контролю за їх виконанням”. Тим часом американська офіційна преса “рекламувала Тайвань як країну, що досягла успіхів завдяки приватному підприємництву”.
У Південній Кореї “підприємницька держава” функціонує інакше, але відіграє значну роль як складова, що спрямовує економіку. Вступ Південної Кореї до Організації з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), до цього клубу багатіїв, було відкладено через небажання цієї країни покладатися на ринковоорієнтовану політику, наприклад, на передачу іноземним компаніям частини бізнесу і на вільний рух капіталу. Це нагадує політику Японії, яка також тривалий час не дозволяла експорт капіталу.
У “Доповіді ООН з економічного розвитку людства за 1996 рік” наголошується на життєвій важливості урядової політики, пов’язаної з “поширенням досвіду і задоволенням життєво важливих суспільних потреб”; у ній зазначається, що така політика є “трампліном для тривалого економічного зростання”. Неоліберальні ж доктрини, хоч би як ми до них ставилися, підривають освіту й охорону здоров’я, призводять до поглиблення нерівності й зменшують частку в прибутках. Це незаперечний факт.
Після того як економіці країн Азії було завдано тяжкого удару через фінансові кризи, Стігліц, тепер головний економіст Світового банку, зробив такий висновок (Щорічна конференція Світового банку з економіки розвитку, 1997; Світовий банк 1998; Щорічні лекції для широкої публіки 1998): “Нинішня криза у Східній Азії не є спростуванням східно-азіатського дива”. Залишаються незаперечні факти: у жодному регіоні земної кулі ніколи не було такого драматичного зростання доходів і визволення від бідності такої великої кількості людей протягом стислого проміжку часу”. “Дивовижні досягнення” ілюструються десятикратним зростанням доходів на душу населення в Південній Кореї впродовж трьох десятиріч. Це — безпрецедентний успіх “зі значними дозами урядового втручання”, з нехтуванням Вашингтонського консенсусу.
Вражає порівняння Східної Азії з Латинською Америкою. Латинська Америка має найгірші показники у світі з соціальної нерівності, а Східна Азія — одні з найкращих. Це ж стосується освіти, охорони здоров’я і загальних показників соціального благополуччя. Імпорт у Латинську Америку має значні перекоси в бік споживання для багатих, а в Східній Азії — у бік виробничих інвестицій. Відплив капіталів з Латинської Америки наближається до рівня її гігантських боргів. У Східній Азії він жорстко контролюється. В Латинській Америці багатії, як правило, звільнені від соціальних зобов’язань,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?», після закриття браузера.