Читати книгу - "Танці утрьох"

до свого барлогу, годинник у передпокої показував десяту вечора. Він роздягнувся, почистив зуби і завалився на диван. Дуже хотілося спати, але він навіщось увімкнув телевізор і втупився в екран.

Раптово задзвонив телефон.

Кононов неохоче встав. Найменше йому хотілося, щоб це був хто-небудь з Управління.

Він зняв трубку, але відповіді на своє «алло» не почув.

«Напевно, хтось помилився номером», — заспокоївся Кононов і знову вмостився на дивані. Однак не встиг він накритися пледом, як знову задзвонив телефон.

— Слухаю вас, — твердо і спокійно мовив Кононов.

Але відповіді не було. «От ідіоти!» — вилаявся він і знову попрямував до дивана. Коли телефон задзвонив утретє, Кононов відчув деяке роздратування.

— І повстануть мертві, і ходитимуть вони поміж живих, — зловісно мовив сердитий загробний голос на іншому кінці дроту.

Кононов кинув трубку. У тому, що якісь недоумки розважалися після чергової порції випивки, він майже не сумнівався. Майже.

Він ліг на диван. Тієї миті слідчий шкодував, що у нього немає такого чудового апарата, як у Силіна. Було б досить легко з’ясувати номер телефону, з якого зроблено дзвінок.

Кононов дав собі обіцянку купити в Силіна чудо-пристрій, як тільки у нього з’являться зайві гроші, виключив світло, телевізор і заснув.

Розділ 3

8 травня, 10.13

Обряд проводів і поховання літніх людей дуже відрізняється від похорон людей молодих або, принаймні, не старих. На останніх завжди багато молоді: симпатичних дівчат, виряджених дам, манірних молодиків. Родичі і близькі покійного губляться в юрбі менш близьких і зовсім далеких людей, що сприймають похорон не як тяжкий і малоприємний обов’язок, а як розвагу з присмаком зажури. Саме такими були похорони Марини Рубіної. Сказати, що вони були пишними, — означало б не сказати нічого. Кононову з обо’язку доводилося бувати на багатьох подібних церемоніях, він із упевненістю міг стверджувати, що знається на такого роду заходах. Саме тому він одразу запримітив, що всі готування були зроблені на вищому рівні, незважаючи на, м’яко кажучи, гранично стислі терміни.

Дітлахи, одягнені в білі костюмчики, несли шикарні квіти від кращих флористів — з будь-яким таким букетом не посоромилася б піти під вінець найрозбещеніша і найпримхливіша дочка найзаможніших батьків, от тільки кількість троянд і лілей, загорнених у неймовірної краси целофан, була парною — адже того вимагав етикет. Жалобний креп на всіх транспортних засобах, що теж вирізнялися елегантністю і вишуканістю — самі іномарки, новенькі і справні — був привезений з Індонезії. Якби Кононов поцікавився, будь-яка модель з кирпатеньким носиком будинку моди розповіла б йому, що вісімдесят метрів тканини закупили для осінньої колекції одягу.

На цвинтарі, де мало покоїтися тіло Марини Рубіної, вже десять років не проводилися заховання. Але, як відомо, чого не можна купити за гроші, можна придбати за дуже великі гроші — Кононов зрозумів, що позавчора, під час огляду квартири й особистих речей Марини, він явно недооцінив рівень добробуту убитої і ступінь її впливу на всіх і вся.

Поки процесія черепашачим кроком тяглася до домовленого місця, а діти в білому розкидали гіацинти, троянди і лілеї на доріжку, Кононов розглядав написи на мармурових надгробках, що були справжнім витвором мистецтва, майбутніх сусідів Марини — професорів, письменників, маститих діячів шоу-бізнесу минулих років. Було тут кілька надгробних портретів відомих сучасних діячів, що залишили цей світ рік тому — їх Кононов знав з газетних публікацій і телевізійних передач, і тільки тепер довідався, що знаменитостей немає в живих.

Кононов згадав Осетинського і йому стало соромно: тому категорично відмовили в його проханні бути присутнім на похороні дружини, а він, як слідчий, не зробив нічого, щоб допомогти підозрюваному, не поклопотав, не попросив. Ясна річ, йому відмовили б — Булавін ніколи не дав би згоди на подібне прохання, — але все-таки варто було ризикнути, тоді б його совість була чистою, бо саме тут, на цвинтарі, він вимушений був зізнатися самому собі, що не сумнівається в тому, що убивця не Гретинський. Фактів підтвердження цього не було, але інтуїція, інтуїція!

Утім, обсмикнув себе Кононов, ця сама інтуїція, бувало й таке, підводила його у найневідповідніший момент. Йому згадалося, як під час розслідування вбивства алкоголіка вона вказувала йому на товариша по чарці і заодно співмешканця убитого, але на справді винним виявився неповнолітній син.

Нарешті процесія зупинилася біля свіжовиритої могили. Оркестр замовк — було видно, що музиканти чекали цього моменту з нетерпінням і тому закінчили грати трохи передчасно. Правда, більшість людей цього не помітила — наперед вибігли четверо добродіїв з відеокамерами. Двоє з них були явно професіоналами, підтвердженням тому слугували емблеми телебачення на їхніх куртках, інші двоє — любителями. Присутність останніх дещо здивувала Кононова, адже похорон аж ніяк не можна назвати радісною подією. Сумнівно, щоб хтось отримував втіху від перегляду зйомок похоронної процесії.

Як би там не було, але оператори захоплено займалися своєю справою: фіксували з допомогою відеокамер найприкметніші, на їхню думку, подробиці небуденної події, а труна з мореного дуба з тілом Марини Рубіної, екс-директора будинку моди і кращої у світі, за словами Осетинського, жінки, непорушно стояла поруч них і чекала, коли ж її нарешті спустять до могили.

Раптову мовчанку порушив рекламний менеджер будинку моди Корабельников. Його прощальна промова була довгою і зворушливою. Однак Кононов не слухав його. Він роззирався на всі боки.

Весь