Читати книгу - "Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…"

й знайти його домініканку? Потім запросив його, щоб влаштувати сюрприз? Адже це точно вона! Без сумніву! Та сама! Його Русалка!

— Ще хвилинку і я буду гот… — різко повернулася Майя й заклякла на місці.

У кількох кроках від неї стояв той самий… Єгор… від якого так хотіла завагітніти.

«Господи! Що це? Як? Звідки? То неможливо! — розривали голову мільйони питань. — Світ не може бути аж настільки тісним! Ні! Ні!»

Учора їй снилося, що вона тоне. Може, сьогодні це теж галюцинації? Може він не справжній?

— Рус-салко? — насилу пробелькотів Єгор. — Що ти тут робиш?

Запанувала тиша.

— То ти… брат? — нарешті тремтячим вказівним пальцем показала на приймальню.

Громов молодший мовчав. Одною рукою він тримався за стіну й боявся навіть поворухнутися, наче на плечах кілька тонний тягар тримав. В очах — повно болю, розчарування, душевної муки.

— Я — Єгор Ігоревич Громов, — важко ковтаючи слину, повністю назвав своє ім’я.

— Ось, — простяг упаковку зі східними солодощами. — Т-твій чоловік замовив. Каже, любиш.

Але Майя стояла паралізована, наче у неї блискавка влучила й вразила страшним струмом. Очі були неприродно розширені. З них так і виливався суцільний страх.

— Та де ж ви пропали? — раптом почувся голос Макара. — Ми з Олівією зачекалися вже. Познайомилися?

— Так, — швидко зібрався Єгор.

— Ага, — вдала, що не може розв’язати фартух Майя.

— Та ти ще навіть солодощі не віддав? — забираючи коробку з братової руки, незадоволено похитав головою Макар. — Що, не виходить, люба? Дай допоможу зняти, — підійшов ззаду й поцілував дружину в потилицю.

«Ні, це не розіграш, — зрозумів Єгор. — Це якийсь страшний сон. Макар одружився на єдиній жінці, яка припала до Єгорового серця. Ще вчора вважав її своєю долею, а сьогодні… вона — доля старшого брата… Така близька й одночасно така далека… Ні. Це не вкладається у нормальній голові. То — неможливо. Головне — пережити цей вечір. Потім треба буде з нею поговорити, — вирішив. — Вона не може кохати Макара. Просто втратила зв'язок з ним, Єгором. А потім Макар примусив її…»

— То ми сядемо сьогодні за стіл? — перервав його тривожні думки старший брат. — Чи, побачивши мою дружину, ти втратив дар мови? — влучно пожартував. — Усі до вітальні.

Спочатку все йшло відносно напружено. Майя помітно переживала, намагалася догодити гостям. Та й Єгор наче води в рот набрав. Проте за кілька хвилин усі нарешті розслабилися. Загомоніли про Макара й Майю, мовляв, як познайомилися і все таке.

Єдиною, хто помітив, що справді відбувається щось не те, була Олівія. Вона зразу відчула крижаний холод, що повіяв від Єгора. За цілий вечір жодного разу на неї не глянув, майже не сміявся, мало їв і зовсім не пив.

— Що навіть одну чарочку не піднімеш? — дивувався Макар.

— Пробач, брате, я за кермом.

— А хіба Олівія?

— Свого нового коня я їй не довіряю, — гостро зиркнув на подругу.

Насправді Єгор і так ледь тримав себе в руках. Найменша доза алкоголю швидко розв’язала б йому язика. Він це відчував і не ризикував.

За дві години гості попрощалися.

— Що це було? — скривилася Олівія, коли Єгор німий, мов риба, їхав додому. — Ти на себе не схожий. Ви посварилися з Макаром?

Громов мовчав. Свою співмешканку він і так не любив, а коли ще в душу лізла…

— А його дружина — красуня. Те, що їй майже сорок, не приховаєш, звичайно, але така вишукана, інтелігентна. Мені сподобалася.

— Ти можеш хоч хвилину помовчати, — повним злоби голосом процідив крізь зуби Єгор.

Від гріха подалі Олівія прикусила язика. Між ними з цивільним чоловіком всіляке траплялося. Але таким, як сьогодні, вона його ще не бачила. Щось точно відбувається. Ба що?

Доїхали до будинку.

— Виходь, — важко прохрипів Єгор, не заїжджаючи у двір.

— А ти? — викотила від здивування очі Олівія.

— Вийди з машини! — підвищив тон, не відриваючи погляду від лобового скла.

Жінка не реагувала. Наляканими очима дивилася на коханого й не мала сили зрушитися.

— Йди геть!!! — заревів, як дикий звір.

Нещасна швидко вискочила з автомобіля.

Громов різко рушив з місця й погнав на дорогу.

Руки його міцно тримали кермо, нога давила на педаль газу. Стрілка спідометра швидко піднімалася: сто кілометрів, сто сорок, сто шістдесят, сто вісімдесят, двісті, двісті десять…

Не знати чим би все й закінчилося, якби не зателефонувала мама.

Син наче зі сну прокинувся. Скинув швидкість, повільно зупинився на узбіччі, відповів на дзвінок. Мати для нього — найсвятіша людина. Він не завдасть їй болю, не засмутить, не дасть переживати.

А з Майєю ще все з’ясує. Адже вони не просто знайомі. Ще недавно ця жінка хотіла народити від нього дитину. Він це зрозумів ще там, на березі моря. Все зробив, щоб цього не сталося. Але її палкі обійми досі відчуває на своєму тілі, а солодкі медові уста сняться йому ночами. Такої пристрасті й самовідданості від жодної жінки ще не отримував.

Розвернув машину. Було вже за північ, коли приїхав додому.

У спальню не піднявся. Не роздягаючись, упав на диван прямо у вітальні й поринув у сонне забуття. День видався насиченим подіями. Сил зовсім не залишилося…

Майя прибрала зі столу.

Зайшла у ванну, щоб приготуватися до сну. Глянула у велике дзеркало.

Руки її трусилися. В очах поселилася тривога.

Ще вчора була повністю щасливою. Нарешті отримала все, про що мріяла: люблячого чоловіка, престижну роботу, достаток.

А сьогодні?

Минуле увірвалося в її життя, наче ураган, що здатен змести на своєму шляху все. Згадала дикі пристрасні ночі в Домінікані… Серце шалено закалатало…

Вона не