Читати книгу - "Анабазис. Похід 10000 еллінів"

/1/ А щодо страху царя перед можливим нападом еллінів, то це виявилося таким чином. Напередодні цар через гінців велів скласти зброю, а тепер, зі сходом сонця, він прислав вісників із пропозицією укласти мир. /2/ Коли ж вісники підійшли до передових постів, вони стали просити зустрічі з командирами. Варта повідомила про це, і Клеарх, який у цей час проводив огляд військ у строю, звелів передати вісникам зачекати, поки він не скінчить з оглядом. /3/ Вишикувавши військо фалангою і дуже щільними рядами[102], так що й гоплітів не було видно за щитами, він запросив вісників і сам вийшов їм назустріч, маючи із собою найкраще озброєних і найстатурніших з вигляду із своїх солдатів, і звелів іншим стратегам зробити те ж саме. /4/ Він підійшов до вісників і запитав у них, з якими намірами вони тут. Вони ж сказали, що з’явилися як уповноважені особи для укладення мирної угоди і повідомити еллінам умови царя, а цареві передати відповідь еллінів. Клеарх відповів: /5/ «Тоді скажіть йому, що спершу треба помірятися силами у бою, бо у нас нічого їсти, тому нема про що говорити з еллінами про спілку, не подбавши про те, щоб вони були ситі». /6/ Почувши це, посланці відбули і швидко повернулися назад, тож стало зрозуміло, що десь поблизу перебуває цар або ж якась інша особа з дорученням вести цю справу. Посли сказали, що цар з умовами еллінів ознайомлений і вважає їх слушними, а самі вони прийшли з провідниками: в разі укладення мирної угоди вони поведуть еллінів в області, багатющі на їстівні припаси. /7/ Клеарх запитав, чи умови мирної угоди стосуватимуться лише тих, хто піде і повернеться, чи вони будуть чинними для всіх. Посли відповіли: «Для всіх, аж поки не сповістять царя про ваші нові умови». /8/ Після цих слів Клеарх залишив послів і скликав раду. Було вирішено якомога швидше укласти мирну угоду і спокійно вирушати за провіантом, аби запастися ним. /9/ А Клеарх сказав: «Звісно, так і зробимо, проте з відповіддю не поспішаймо, а підождемо, нехай посли занепокояться і не думають, ніби вони чинять нам ласку. Гадаю, — додав він, — що й наших солдатів охопить тривога з приводу цього ж». Коли ж настав, на його думку, слушний час, він заявив, що укладає угоду і звелів негайно вести військо до багатих на провіант сіл.

/10/ Після укладення мирної угоди Клеарх вирушив у дорогу з військом, вишикуваним у бойовому ладі, до того ж сам перебував в задніх лавах. На шляху їм траплялися рови й канали[103], наповнені водою, через які можна було перейти лише за допомогою мостів. Вони влаштовували переправи із пальмових дерев, які зрубували з цією метою. /11/ Під час переправ усі пересвідчувалися в розпорядливості Клеарха: він керував роботами зі списом у лівій і з палицею у правій руці; коли ж він завважував, що хтось із приставлених до цієї справи виконує завдання абияк і недбало, він бив його, а потім, увіходячи в болото, сам допомагав, тому солдати, аби не осоромитися, працювали ще з більшим завзяттям. /12/ До цих робіт були залучені солдати віком до 30 років, та коли і старші за віком люди помітили, з якою старанністю трудиться Клеарх, то й вони втяглися у роботу. /13/ Клеарх дуже квапився, бо він не вірив, що канали заповнені водою внаслідок природних явищ — адже ж іще не настала та пора року, коли зрошують рівнину. Він підозрював, що цар звелів спустити воду, аби отаким чином ставити перепони на шляху еллінів.

/14/ Просуваючись далі, вони нарешті прибули у села, де, як запевняли провідники, елліни могли запастися провіантом. Там не бракувало хліба і вина з фініків, а також оцту, звареного з тих же фініків. /15/ Фініки, за розмірами такі ж, які можна бачити в еллінів, призначалися для простолюду, а для панів відкладалися фініки добірні, дивовижні за красою і величиною, а за кольором вони нагадують бурштин. Частину з них сушили і відкладали для ласощів. Зроблений з них напій приємний на смак, але викликає головний біль. /16/ Солдати тоді вперше їли пальмову капусту, і багато хто приємно дивувався з її вигляду та смаку. Але й ця їжа викликала біль у голові. Пальма, з якої виймали капусту, повністю всихала.

/17/ Там вони пробули 3 дні, і в цей час від великого царя прибули Тіссаферн, брат царевої дружини, і ще три знатні перси, супроводжувані натовпом рабів. Стратеги вийшли їм назустріч, і першим через тлумача взяв слово Тіссаферн: /18/ «Елліни, я живу по сусідству з Елладою, і коли я побачив вас, в якій жахливій скруті ви опинилися, то порішив випрохати у царя дозвіл посприяти вам у вашому поверненні додому. Сподіваюся, що і ви, і вся ваша Еллада не обійде мене належною увагою за це. /19/ Тож розмірковуючи так, я звернувся із проханням до царя і сказав, що це і буде мені винагорода за ту допомогу, яку я подав йому, коли першим попередив про похід Кіра супроти нього і водночас сам з’явився до нього із своїм військом, один з-поміж усіх, хто стинався з еллінами, не втік, а пробився до царя і з’єднався з ним у вашому таборі, куди він прибув, убивши Кіра. І я ж (так я казав цареві) „переслідував Кірових варварів з тим військом, з яким я з’явився до тебе і яке найвідданіше тобі“. /20/ Цар пообіцяв подумати про це і звелів мені прийти до вас і з’ясувати причину вашої участі у поході супроти нього.