Читати книгу - "Подих диявола"

одну з моїх рушниць?

— У цьому немає необхідності,— парирував професор. — Я впораюся.

Дослідник підійшов ближче.

— Що це?

— Гвинтівка вісімдесят восьмого калібру, 57 міліметрів, п’ять патронів. Бойова зброя німецької армії.

— Чув. Її дуже легко пошкодити.

— Тільки старі моделі,— відповів Лілієнкрон. — Мою оснащено більш глибоким нарізом, бачите? — указав він на гвинтівку. — Але ми тут не для того, щоб обмінюватися подробицями конструкції зброї.

— Ваша правда, — погодився Гумбольдт. — П’ять пострілів для кожного. Якщо влучаєте, стріляєте знову, ні — черга переходить до мене, годиться?

— Цілком.

— Гаразд. Хто починає?

— Якщо дозволите, підкинемо монету, — запропонував Оскар. — Чіт або лишка, професоре?

— Чіт.

Оскар підкинув монету і вправно її перехопив:

— Лишка. Починає батько.

— Чудово, — кивнув дослідник. — Випускай!

У небо здійнялася тарілочка. Гумбольдт скинув арбалет, прицілився й вистрілив. Диск розлетівся на тисячу осколків. Оскар випустив наступну тарілочку, і вона теж перетворилася на червону хмару. Шарлота зааплодувала. Однак третя спроба виявилася невдалою. Черга Лілієнкрона. Учений клацнув прикладом і скинув гвинтівку на плече.

— Готовий!

Механізм випустив тарілочку. Лілієнкрон прицілився й вистрілив. Почулося клацання. У повітрі запахло порохом. Диск байдуже продовжував політ.

— Невдача, — зауважив Гумбольдт. — Але у вас є ще чотири спроби.

Знову Оскар натиснув на важіль, тарілочка знову розлетілася на шматочки.

Гумбольдт вдоволено посміхнувся:

— Давай далі!

Останній постріл. Чотири влучення з п’яти — чудовий результат!

Гумбольдт із гордістю обперся на арбалет.

— Залишилися тільки ви, — сказав він. — Ну ж бо, постарайтеся!

Лілієнкрон дав знак, злетіла тарілочка. Він скинув гвинтівку, прицілився й вистрілив. Знову промах!

— Ви маєте постаратися, якщо взагалі хочете влучити, — поблажливо помітив Гумбольдт. — Принаймні, ви повинні прагнути до почесного другого місця, коли вже не можете виграти.

— Заждіть-но, — Лілієнкрон підкрутив приціл. — Як я вже казав, за низької температури існує своя специфіка. Перші постріли служать для того, щоб зорієнтуватися. Тепер усе вийде.

Оскар дивувався, як геолог може залишатися таким спокійним. Адже виграти змагання йому вже ніяк неможливо.

— Випускайте, мій хлопчику.

Оскар натиснув на механізм. Високо в повітря злетіла тарілочка. Лілієнкрон прицілився й натиснув на курок. Вона із дзенькотом розлетілася на частини.

Учений із задоволеним виглядом пересмикнув затвор. На палубу впала порожня гільза.

— Наступну!

І знову влучення.

Еліза заплескала в долоні:

— Чудово! Ще раз!

Тонкі губи геолога розтягнулися в посмішці. Він перевірив приціл і подивився вдалину.

— Скільки тарілочок поспіль може випустити ця штука?

— Що ви сказали?

— Тільки одну чи можна більше?

Оскар подивився на пристрій. Центрифуга була зроблена з листових ресор і надавала гарне прискорення. Рейка, якою ковзали тарілочки, могла розмістити й більше, ніж одну.

— Не знаю. Можливо, три або чотири. Я ще не перевіряв.

— Гаразд. Тоді, будь ласка, три.

— Але…

— Ти ж казав, що може вийти.

— Так, але… — юнак розгублено покосився на Гумбольдта.

— Якщо професор бажає, нехай спробує. Мені ця ідея здається божевільною, але правила цього не забороняють.

Оскар схопив коробку з тарілочками й зарядив три червонуватих диски. Він відтягнув важіль, — механізм готовий до запуску.

— Не хочете залишити тільки дві? Тоді могла б вийти нічия.

— Три.

Оскар похитав головою.

— Готово! — вигукнув він.

На палубі стало тихо. Змагання набувало несподіваного повороту.

— Запускай! — звелів Лілієнкрон.

Оскар відпустив важіль. Механізм дзенькнув, і в різні боки розлетілися три тарілочки.

Лілієнкрон скинув гвинтівку й вистрілив. Один диск розсипався на пил. Блискавичним рухом, майже не помітним для ока, він опустив гвинтівку, пересмикнув затвор і знову скинув на плече. Бумс! Розлетілася друга тарілочка. По палубі покотилася патронна гільза. У повітрі зависла порохова хмара. Останню тарілочку ледь можна було роздивитися. Навряд чи в неї можна влучити з такої далекої відстані. Геолог прицілився й натиснув на курок. Пролунав тріск. Оскар дивився у бік цілі. Куля летіла прямо на неї. Час, здавалося, розтягнувся, немов гумова стрічка. І коли юнак уже був упевнений, що професор промахнувся, диск перетворився на хмаринку червонуватого пилу. Еліза підстрибнула й заплескала в долоні.

— Виграла!

Лілієнкрон посміхнувся.

— Просто неймовірно, — кричала Еліза. — Правда?

На палубі запанувало розгублене мовчання. Найгірше довелося Гумбольдту. Його губи перетворилися на тонку ниточку. Він мовчки сунув руку в кишеню й передав Лілієнкрону й Елізі монету. Потім ступнув до пускового механізму й уставив туди чотири тарілочки. Не звертаючись по допомогу, він зарядив арбалет і відвів важіль.