Читати книгу - "Відірвана від коренів"

його очей, одна складка між бровами і різкі лінії похмурого погляду навколо рота. Він рухався, як молода людина, і якщо люди стають слабшими або добрішими з віком, це, звичайно, до нього не відносилося. Але на даний момент, у цю мить, його очі були чисто старі, і дуже дивні.

— Ні, — сказав він, і я йому повірила.

Потім він струснувся і сказав:

— Поверніться — я повернулася і побачила що принц підвівся на лікті, і дивиться нас обох: все ще приголомшений і в невіданні, але коли я подивилася на нього, іскра впізнавання повернулася в його обличчя, він згадував мене. Я прошепотіла,

— Kalikual.

Енергія магії вилетіла з мене. Принц Марек опустився вниз на подушку, закрив очі і поринув у сон. Я похитнулася до стіни і сповзла на підлогу. Ніж все ще лежав на підлозі, там, де упав. Я підняла його і нарешті використала за призначенням: порізала плаття і мережива, у яких перебувала. Моє плаття тепер зяяло відкритою дірою з одного боку, але, по крайній мірі, я могла нормально дихати.

Я посиділа якусь мить ззакритими очима, опершись спиною на стіну. А потім подивилася на Дракона, який відвернувся в нетерпінні від моєї втоми: він дивився на принца з роздратуванням.

— Його люди побачать його вранці? — Спитала я.

— Ви думаєте, що можна тримати принца замкнутим і сплячим у вежі невизначений час? — сказав Дракон через плече.

— Але коли він прокинеться… — сказала я, потім зупинився і запитав, — Чи не могли б ви… змусити його забути про те, що трапилося?

— О, звичайно, — сказав Дракон. — Він не буде пам'ятати взагалі нічого, і прокинеться з головним болем і величезним розривом у пам'яті, щоб щось зрозуміти.

— Що коли… — я звелася на ноги, все ще стискаючи в руці ніж, — …що якщо він згадуватиме щось інше? Що просто ліг спати в своїй кімнаті…

— Постарайтеся не бути дурною, — сказав Дракон. — Ви сказали, що ви не мали наміру спокусити його, отже він прийшов сюди з власного наміру. Коли було сформовано цей намір? Сьогодні ввечері, коли він вже лежав у своєму ліжку? Або він думав про це ще в дорозі — про тепле ліжко, ніжні руки… — я знаю, що цього не було; ви надали достатньо доказів зворотного, — відрізав він, коли я захотіла протестувати. — Всі ми знаємо, що він мав на увазі, і він мав намір зробити це ще до того, як отримав деякий інсульт.

Я згадала слова, якими принц характеризував Дракона — «це його звичайна поведінка» — ах, отже він думав про це заздалегідь, або планував.

— Для того, щоб принизити вас? — Запитала я.

— Він вважає, що я беру жінок, щоб зробити їх повіями, — сказав Дракон. — Більшість придворних служанок роблять це охоче, як тільки у них з'явиться шанс. Тому я вважаю, що він думав про те, як образити мене. Він був би радий, щоб такі чутки гуляли по всьому королівству, я впевнений. Для нього це свого роду захоплююча інтрига, на яку варто витратити свій час.

Він говорив зневажливо, але, звичайно, був достатньо злий, коли йшов брати штурмом мою кімнату.

— Чому він надумав вас образити? — Несміливо запитала я. — Хіба він не приїхав просити у вас якоїсь магії?

— Ні, він приїхав, щоб насолодитися видом на Вуд, — відрізав Дракон. — Звичайно, він приїхав по магічну допомогу, і я вказав йому, що його справа займатися ворогами королівства і лицарством, а не втручатися в те, що він ледь розуміє. — Він пирхнув. — Він почав вірити своїм трубадурам: і хоче, щоб я спробував повернути королеву.

— Але королева мертва, — сказала я, збентежена. Це був початок війни. Кронпринц Василь з Росі приїхав побачити Пільну з посольством, майже двадцять років тому. Він закохався в Королеву Ганну, і вони втекли разом, а коли солдати короля майже догнали їх, вони втекли у Вуд.

Це був кінець історії: хто заходив у Вуд, маже завжди зникав. Ті, хто повертався, виходили з лісу сліпі і кричали, іноді вони виходили так покручені і деформовані, що їх не можна було впізнати; і найгірше, іноді вони виходили зовні непошкоджені, але починали вбивати інших, щось жахливо неправильне було у них всередині.

Королева і принц Василь не вийшли взагалі. Король Пільни звинуватив спадкоємця Росі у викраденні, король Росі звинуватив Пільну у смерті свого спадкоємця, і з тих пір ми мали одну війну за іншою, яка порушувалася кількома рідкісними перемир'ями і короткоживучими договорами.

Тут, в долині, ми сушили один одному голови над цією історією; всі погоджувалися, що це була робота Вуду з самого початку. Королева, з двома маленькими дітьми, і щоб втекти? Для того, щоб почати війну з власним чоловіком? Їх власне залицяння було знаменитим — була складена дюжина пісень ще до їхнього весілля. Моя матір якось заспівала мені одну з них, те, що вона пам'ятала; жоден з мандрівних співаків не виконував їх більше, звичайно.

За цим усім повинен був хтось стояти. Можливо, хтось отруїв їх водою, взятою з річки там, де вона впадала у Вуд; можливо, хтось з придворних під час подорожі вздовж гірського перевалу з Росі випадково провів ніч під темними деревами біля його краю, і вночі зайшов всередину по нужді… Ми знали, що це Вуд, але це вже не мало ніякого значення. Королеви Ганни не стало, вона зникла з князем Росі, ми були в стані війни, і з тих пір кожен рік Вуд поширювався трохи далі в обидві держави, харчуючись смертями і жертвами від смертних випадків.

— Ні, — сказав Дракон, — королева не померла.