Читати книгу - "Планета трьох сонць"

головного входу в лабіринт. Показання приладів та геологічна структура скель давали надію, що десь поблизу мають бути значні поклади корисних копалин, але розпочинати роботу в цих місцях навряд чи варто.

Вище вгору було знайдено ще один хід, що вів у надра скель.

Чудесно! — вигукнула Молодінова. — Скидається на те, ніби сама природа заощаджує наші сили. Мабуть, вона шкодує, що так негостинно зустріла нас.

Прожектори освітили широкий коридор. Він одразу ж круто повернув ліворуч, а потім подерся вгору. Підйом ставав усе важчим.

В одному з місць коридор розширився у печеру.

Я знайшов жилу вольфраму! — почувся голос Чан-су.

А я — цинк і молібден, — додала через хвилину Молодінова.

Грубер обійшов печеру і зазирнув до одного з отворів у стіні.

Казка! — вигукнув він так, що всі злякалися. — Йдіть швидше сюди! Б’юсь об заклад, що нічого схожого ви досі не бачили!

Поки мандрівники добігли, Грубер зник у глибині скелі. За ним обережно посунулись і інші. Тільки-но вони вступили в печеру, як їх засліпило яскраве сяйво. Світло прожекторів тисячами відблисків відбивалося од золотої стіни.

Грубер швидко відкрив пляшечку з кислотою і капнув з неї на один із виступів.

Це справді щире золото! Ми в печері, яка вся з золота!

Молодінова зразу ж опам’яталась від здивування:

Це справді прекрасна знахідка, але далеко кориснішим був би уран або торій. Із золота багато енергії не дістанеш.

Це так! — погодився Грубер. — Але згадайте лишень, яку роль воно відіграло в історії людства на Землі. Може, буде корисним і тут. Не виключена можливість, що ми скоро зустрінемося з квартянами і що золото в них — такий же платіжний засіб, яким було раніше в нас. Воно не завадить, якщо доведеться торгувати з ними. Та і в разі конфлікту, можливо, деяких з них за золото перетягнемо на свій бік…

Ви здатні на такий підлий вчинок, Грубере?! — жахнулась Молодінова. — Якщо зустрінемося тут із мислячими істотами, підійдемо до них по-дружньому. Вони не заплатять нам злом за добро!

Та звісно ж, звісно! — виправдувався Грубер. — Хіба ви не зрозуміли, що я жартую?

Пробачте, не зрозуміла. Тобто мені здавалося, що з питанням про війну і мир не жартують.

Грубер прикусив язика. Злостився сам на себе, що так необережно дав можливість зазирнути в свої думки.

Продовжимо дослідження, час не жде! — намагався виручити товариша Краус.

Біля входу в другу печеру він підійшов до Грубера, ніби ненароком штовхнув його ліктем у бік і глузливо прошепотів:

Герой!

Грубер промовчав.

Через кілька хвилин було знайдено свинець. Йому зраділи більше, ніж золоту: там, де є свинець, повинен бути і уран.

І справді, вже в сусідніх печерах апарати зафіксували підвищену радіоактивність.

Молодінова глянула на годинник.

Ми виграли. Але на сьогодні — досить.

Якщо вже ми так далеко забралися, слід було б дослідити, куди ведуть ці підземні ходи, — запропонував Краус — Ми піднялись більш як на сто метрів над входом в печеру, — можливо, що вершина скелі десь недалеко.

Цікавість перемогла втому. Вчені рушили далі. Краус, який увесь час ішов першим, раптом обернувся і вигукнув:

Бачу небо!

За кілька хвилин мандрівники опинилися на маленькому майданчику серед диких скель. Обидва більших сонця вже давно сховались за обрій. Серед мерехтливих зірок сяяла тільки червона Проксима.

Грубер піднявся на великий плескуватий уламок скелі, роздивився навколо. Перед його очима відкрився чудесний краєвид улоговини, посеред якої блищало озеро.

«Мабуть, із цього водоймища й бере початок наш струмок, — подумав він і повернувся в другий бік. — Стривайте, а це що?»

В широкій долині сяяли сотні вогнів…

Йдіть усі сюди! Можливо, мене зраджують очі… Я виявив місто, освітлене електрикою!

Не встиг Грубер і обернутись, як усі стояли поруч нього.

Отже, я не помилилася! — прошепотіла Молодінова і швидко ввімкнула передавач. — Говорить група Молодінової. Ви чуєте нас, Навратіле?! Чуєте нас, товариші на «Промені»?! Ми виявили місто мислячих створінь. Окремих предметів поки що не можемо розгледіти навіть у бінокль. Нам перешкоджає ліс, а світло від нас надто далеко. Воно має жовтуватий колір, який давали стародавні електричні лампочки…

***

На аеродромі Всесвітньої Академії наук горять тисячі вогнів. Зелене світло та потужні прожектори вказують шлях літакові «Ракета», який мчить стартовою смугою. Ось він одривається від землі і зникає в пітьмі беззоряної ночі.

Тільки аж над суцільною запоною хмар та імли з’являється усміхнений Місяць і небо з ледве помітним сузір’ям Центавра. Перший погляд доктора Заяца та інженера Краскіна скеровано саме туди, до трьох скромних зірочок.

Побоююсь, що наше повідомлення надто запізниться, — порушує мовчанку доктор Заяц. — За місяць ми навряд чи налагодимо всі чотири передавачі…

То я більший оптиміст, ніж ви, — посміхнувся інженер Краскін. — Я вже бував у Африці і знаю її людей. Працював на будівництві гідроцентралі на водоспаді Вікторія, брав участь у побудові атомної електростанції на Зімбабве і наглядав за регулюванням рівня води в річці Замбезі. Ви не можете собі уявити, з яким запалом працюють люди, які звільнились від колоніальної тиранії. Не маю сумніву, що з чудовим народом Родезії ми скінчимо передавач раніше, аніж заплановано.

Краскін розклав на столику карту Південної Африки.