Читати книгу - "Замах на Селену"

Так би мовити, заскакуючи наперед, приносять вісті із майбутнього.

— Тахіони не помиляються?

— Коли б не було катастрофи, не було б на Хароні про неї звістки. А раз є звістка, значить, катастрофа вже сталася, тільки ми у своєму черепашому часі її уздріємо набагато пізніше…

Микола не здається.

— А якщо б батько терміново полетів за межі сонячної системи? І зробив усе можливе, аби не повернутися на Землю до 28 серпня? Може ж бути, що тахіони діють тільки в межах Сонця?

— Бачиш, це явище досі ще не перевірене. Хоча здоровий глузд викликає сумніви…

Та Микола вже не слухає астрофізика. Він майже бігом помчав до ставу, де батько вудить рибу.

* * *

Людина має властивість сумніватися. Навіть при явній абсурдності своїх сумнівів шукає тріщину у логічному мисленні, аби за неї вчепитися і не впасти у безодню. А може? Ось це «а може!» і спонукало досвідченого астронавта прийняти ризиковане рішення. Начальство пішло назустріч, бо випадок унікальний та й авторитет космічного пронири досить високий. Йому дозволили спорядити невеличку експедицію за межі Сонячної планетної системи.

За декілька днів космічний корабель під командою Мирослава Марковича стартував у сузір’я Лебедя. Цей маршрут вибрали не випадково. В спіральному галактичному рукаві Оріон — Лебідь знаходиться і Сонце. Думка така: якщо політ виправдає намічену ціль, буде ближче добиратися додому.

* * *

До трагічного дня залишилося п’ять місяців. Прощаючись, батько сказав: «До часу пік мене в Сонячній системі не існує».

Ось уже місяць жодного сигналу з Космосу. Батько виконує свою обіцянку. І все ж Миколі не дає спокою тахіонний прогноз. Після довгих роздумів він добився дозволу на здійснення короткочасної експедиції на Харон. Це тієї, що була тимчасово відкладена перед стартом корабля в район сузір’я Лебедя.

Микола вирішив провірити прогноз про батькову смерть у новій ситуації. Тобто, чи зміниться батьків життєвий шлях у зв’язку з його польотом за межі Сонячної системи? І якщо зміниться, то як?

* * *

28 серпня рівно о чотирнадцятій п’ятнадцять сталася катастрофа. Аеробус зіткнувся з авіатранспортним літаком і врізався у землю за 110 кілометрів від Астрофізичного центру. На борту аеробуса перебував і знаменитий астронавт Мирослав Маркевич.

Похорон був велелюдним. Науковці, приголомшені нечуваною досі подією, кожен по-своєму виробляв логічні висновки. Мовчав тільки син загиблого астронавта.

Микола повернувся з Харона ще до катастрофи і перші дні зовсім не показувався на люди. Одначе начальству доповів: тахіостанція не помилилася і катастрофа невідворотна. Тим часом дослідницький центр зацікавлено очікував, як складеться доля втікача за межі Сонячної системи. А коли прогноз тахіостанції здійснився, Микола підготував коротеньке наукове повідомлення. Він мусив це зробити як дослідник Харона. Хоча віддав би що завгодно, аби цього уникнути. В пам’яті стояв батько із безпросвітньою печаллю в очах. Перед польотом на злополучному аеробусі він сказав:

«Людина, яка знає дату своєї смерті, стає нікудишнім жебраком у власної долі».

Зала була зоповнена не лише астронавтами та журналістами, а й представниками дослідницьких центрів світу.

— Шановні колеги! — почав байдужим голосом Микола. — Уже в перші хвилини тахіонної інформації, яку я одержав на Хапані, виявилася незаперечною марнота батькової втечі, за межі Сонячної системи. Справа в тім, що і ця втеча ще задовго до її здійснення була зафіксована на кристалах тахіонного статиста. Батько за межами Сонця виконував запрограмовану, — він зробив довгу паузу, — втечу від самого себе.

— Дозвольте запитати, — пролунало в залі, — яким чином корабель, направлений у сузір’я Лебедя, передчасно повернувся на Землю? Що примусило екіпажеві це зробити?

— На кораблі вийшла із ладу система опалення і батько переконався, що іншого виходу, як повернутися на космодром, немає. А тепер послухайте, що він записав перед катастрофою: «Найстрашніше для людського розуму — це, знаючи наперед трагедію, не мати права покінчити з собою. Життя в такому разі тобі вже не належить. Ти являєшся кроликом, який, шалено опираючись, сам повзе у пащу удава»…

— Як виглядає екран, на якому ви прочитали майбутнє батька? — знову лунає запитання із зали.

— Харон — це каменюка, на якій немає жодної будови чи споруди. Я через внутрішній зір побачив те, що відбувалося з батьком у замовлений мною час.

— Як ви замовляли той час?

— По батьковій фотографії, як це роблять всілякі віщуни. Як вам відомо, фотографія чи портрет зберігає полеву форму того, хто на ній зображений. Я в думці запитував, тримаючи в руках батькову фотографію, і бачив потрібні мені події. Причому у дуже швидкому темпі.

— Дозвольте запитати, а ви не заглянули у своє майбутнє?

Микола перебив запитувача:

— Я цього не зробив з відомої вам причини.

— Все, сказане вами, підводить до думки, що причинно-наслідковий потік явищ існує, але причини творяться не з бігом обставин сьогоднішніх, а тих, що десь далеко попереду. Тоді, де той край, у якому існує остання причина всіх попередніх причин?

— Дозвольте у зв’язку з цим зробити таку заяву, — продовжив доповідач. — Я на Хароні задавав подібне запитання. Якщо існує причинний ланцюг явищ і якщо тахіонна інформація не обмежена в часі, то чи є межа цього ланцюга у майбутньому? Я взяв конкретний випадок і задав собі таке питання: чи є сама остання причина в існуванні планети Земля?

Доповідач замовк. Зала також насторожено мовчала. Аж поки пролунало