Читати книгу - "Вибрані поезії"

що приховують сурми грому. Понад літальною, чи обертальною, машиною або вежею свого тіла ти переміщав овиди, всотуючи грона форм і кольорів. Підхоплена твоєю швидкістю, як листок колесом, я пустила непевні стріли у твої пишні краєвиди. І тільки маленькі куточки форм поєднало моє дрімотне серце. Воля
Сп’янілий метелик, у надвечір’ї, кружляв над нашими головами, звужуючи свої кола білих хмар до терпкої верхівки твого рота, що відкривався навпроти моря. Небо і земля вмирали в зеленій музиці вод, які не знали доріг. Відступала, посічена, стіна овиду, і збиралися розпочати танок чорні скелі. Мене вже хилили круги зверху, підштовхуючи до тебе, як до далекого коріння, що пускало пагони. Та лише надвечір’я випило, повільне, цикуту твоїх уст. Похмурим є світ
Похмурим є світ, незрілий, невільний; його ліси квітнуть сталевими гостряками; здіймаються старі поховання на поверхні; вода морів гойдає оселі жаху. Похмурим є сонце над світом, задихане у випарах, що підіймаються з нього, незріле, невільне. Похмурим є місяць над світом; зелений, знебарвлений; полює на привиддя своїми вологими коліщатками. Похмурим є вітер над світом; здіймає хмари мертвих комах, чіпляється, розбитий, до веж, в’яже крепи плачу; давить на дахи. Похмурою є людина над світом, що гойдається на своїх ногах… Позаду неї — суцільна кам’яна пустеля; попереду — все пробуджене сонцями, сліпе… Рівняння
Мої руки: вистрибують із моїх плечей; мої руки — крила. Не з пір’я — водянисті… Кружляють над пласкими дахами, злітають вище… стають покровом. Перетворюються на дощі: морську воду, сльози, людську сіль. Мій язик: дозріває.