Читати книгу - "Томек у країні кенгуру"

відчував утому після тривалої прогулянки Порт-Саїдом. Прокинувшись уранці, він знайшов собі на кораблі чудовий спостережний пункт. Ніким не помічений, хлопець заліз у рятувальний човен, підвішений на верхній палубі корабля, звідки відкривався чудовий краєвид на обидва береги каналу.

Скільки сягало око, вони були вкриті пісками, серед яких де-не-де блищали солоні озера. З правого боку, біля самого берега, вздовж залізничної лінії з Порт-Саїду до Суецу тяглися два ряди дерев. Серед них переважали тамаринди[10] — тропічні фруктові дерева з твердим, жовтуватим стовбуром і волохатим листям. Час від часу з пісків пустелі виринали гарні житлові та станційні будинки, а інколи потяг, за яким тяглася смуга чорного диму, переганяв корабель. Спершу Томек жадібно роздивлявся навкруги, але незабаром одноманітний вигляд піщаних берегів йому набрид. Була нестерпна спека… Томек скинув сорочку, зручно всівся на дні човна, потім приліг, засунув голову під лавку й швидко міцно заснув, заколисаний розміреним плюскотом води, що билася об борт корабля.

Минуло чимало часу, поки батько знайшов його в човні, де він спав. Усе тіло Томека пашіло жаром і кольором нагадувало рака, якого щойно витягли з окропу. Його швидко занесли до каюти, де він пролежав з компресами на всьому тілі аж до кінця подорожі Червоним морем. Тільки завдяки тому, що на голову Томека під час сну падала тінь від широкої лавки, він уникнув важких наслідків сонячного удару. За цю необережність його покарав батько: хлопцеві заборонили спостерігати за вантаженням верблюдів у Порт-Судані.

Проте Томека не дуже засмутило це покарання. Адже навіть простирала немилосердно муляли його спечену шкіру, то що вже казати про одяг! Крім того, у такому стані не можна було з’явитися на палубі корабля, залитій пекучим промінням сонця.

З нудьги Томек виглядав через круглий ілюмінатор і констатував, що вода в Червоному морі зовсім не червона, як це йому уявлялось на уроках географії. Від батька він дізнався, що цю назву море дістало від червоних водоростей, які ростуть на його дні. Вечорами Томек милувався спалахами маяків, розкиданих по мисах та малих пустельних острівцях уздовж берегів. Вогні маяків освітлювали шлях кораблям серед небезпечних мілин і підводних рифів.

Під час короткого стояння в Порт-Судані Томек прислухався до скрипу блоків, за допомогою яких вантажили верблюдів із пристані на корабель. Ревіння нещасних тварин, крики погоничів незнайомою мовою збуджували його фантазію, нагадуючи описи експедицій Лівінгстона та Стенлі[11] до Африки, про які він не так давно читав.

Наступного дня після відплиття корабля з Порт-Судана неоціненний боцман Новицький поновив уроки стрільби. Томек уже безпомилково вціляв у самий центр мішені, й боцман заходився лаштувати рухому ціль. Він прикріпив до дерев’яної стелі трюму дріт, на якому повісив бляшанку з піском. За допомогою шнурка боцман швидко пересував бляшанку по дроту, а Томек у цей час прицілювався в неї та стріляв. У міру того, як Томек набував управності, бляшанка рухалась дедалі швидше, причому з’являлася зовсім несподівано. Заохочений похвалами вчителя, Томек проводив щораз більше часу в імпровізованому тирі. І лише звістка про те, що «Алігатор» наближається до Адена[12] — найспекотнішого пункту земної кулі, змусила Томека вийти на палубу. Він побачив грізну прямовисну скелю, яка, здавалося, перекривала шлях кораблю. Здиблений, порізаний ланцюг скель півострова був оточений водами голубого, вічно неспокійного моря. Над морем і скелями розкинулося неозоре безхмарне небо, що аж пашіло сонячним палом.

«Алігатор» став на якір. Важкі баржі, навантажені вугіллям, відразу підійшли до корабля, долаючи високу хвилю. Швидко, як і в Порт-Саїді, з’явилися маленькі човники з плавцями, які спритно виловлювали монети з дна моря.

Стоянка була дуже коротка, тому ніхто з екіпажу не сходив на берег. Томек, слухаючи розповідь батька, який не раз бував в Адені, з цікавістю розглядав із корабля порт Стимер-Пойнт: форти, готелі, консульства, вілли європейців, які лежали перед ним, мов на долоні. Саме місто Аден — старовинна арабська оаза, що має назву Шейк-Осман, знаходилося в шести кілометрах від Стимер-Пойнта, в кратері згаслого вулкану, серед дикого нагромадження скель, оточених випаленою сонцем мертвою пустелею.

— Історія Адена до деякої міри нагадує історію Суецького каналу, — сказав Вільмовський. — Щоб зробити його існування стерпним у цьому найжаркішому пункті землі, де відсутня вода, тінь і рослинність, тисячі рабів у кривавому поті будували величезні басейни. Під час весняних злив у них нагромаджують запаси води. Шкода, що ти не зможеш їх побачити. Вони дуже гарні.

У Томека було мало часу для розмов із батьком. Під час стоянки в порту на кораблі панував гарячковий рух, який швидко привернув його увагу. Матроси активно закріплювали на палубі всі рухомі предмети, міцно прив’язуючи їх канатами. Декілька членів екіпажу разом із Вільмовським і Томеком спустилися в трюм, у приміщення, де перебували верблюди. Тварини стояли парами в невеликих, відділених одне від одного стійлах. Вільмовський перевіряв, чи міцно прив’язано тварин.

Такі приготування були необхідні, тому що «Алігатор» незабаром повинен був увійти в зону південно-західного мусону[13] й можна було очікувати погіршення погоди, і навіть бурі.

У подальшу дорогу корабель вирушив ще до заходу сонця. Ще того ж таки вечора Томек помітив, що умови плавання